Магазин-кафетерій у Мочулищі
Продавці Ольга та Оксана Богдан працюють у торговому закладі 11 років поспіль. І, як мовиться, дають результат. Бо мають повні вітрини всілякого краму: від борошна, макаронів, ковбас, риби, кондитерки, господарчої групи до насіння та посуду. Але цей результат складається не лише із грамотного товарозабезпечення та уважного ставлення до земляків, а й із головного інгредієнта – закоханості в свою малу батьківщину та в роботу.
-Тут у нас магазин, а тут – кафетерій, який був активно задіяний до війни, – демонструють «господарство».
Продавець Оксана встигає похвалитися рядом газетних публікацій про свою роботу в місцевому «Дубровицькому віснику», які дбайливо зберігає. Каже, приємно показати дітям, яких у неї двоє: нехай лише підростуть. Вони нікуди не поїхали з України під час війни: бо з тих, хто дуже вже закоханий у своє Полісся.
…У магазині села Партизанське, яке близько до білоруського кордону, продавці – Ольга та Надія Хомич працюють вже багато років – «у нашому Партизанському лише 50 дворів, загалом маємо трохи більше, як півтори сотні людей. Знаємо, хто з них що любить: який хліб, які цукерки. Відповідно до цих уподобань і замовлення формуємо. Переселенців у нас майже немає – людей відлякує кордон із білоруссю. Але частина наших жителів із київських заробітків повернулися. Отак і торгуємо: хтось захотів щось із посуду придбати, а хтось на каву заходить: маємо і гарний апарат, і сучасний столик, за яким можна присісти, поспілкуватися. От у березні вторгували 270 тисяч. Оскільки в нас є термінал, заїжджають також покупці із сусідньої Людині – розповідають Хомичі.
До речі, конкурентів у кооператорів тут немає: кажуть, було кілька спроб
приватників щось відкрити, – але… так ніхто й не наважився. Ось так у маленькому селі в поліській глибинці бережуть традиції української кооперації, яка в усі часи працювала для людей, на відродження національно-визвольного руху. Й поки чоловіки тримають фронт, жіночий «батальйон» – мирний, але такий важливий для перемоги тримає стрій у тилу.