Як володимирецькі кооператори змінюють філософію галузі ресторанного господарства
Ми вже розповідали про те, як працюють кооператори Володимирецької райспоживспілки. Зокрема, в наданні послуг: саме вони вже не перший рік є постачальниками послуг харчування для соціальної сфери регіону. А це десятки садочків, шкіл, лікарень та інтернатних закладів.
Тендери виграють на електронному майданчику «Прозоро»: навчилися професійно готувати складну документацію, проходити бюрократичні перевірки та доводити свою конкурентоздатність, упевнено залишаючи позаду конкурентів. Торік через «Прозоро» споживспілка області надала послуг на 313 мільйонів гривень, і левова частка цієї суми належить саме володимирецьким кооператорам.
Зароблені наполегливою працею кошти інвестують у розвиток. Не лише закладів торгівлі, а й ресторанного господарства: причому, навіть у віддаленій глибинці. Бо поступатися кризі й гадки не мають.
Так, торік улітку відкрили комплексно модернізоване кафе «Серпанок» у селі Озеро. Нині ж, напередодні Великодня, – кафе «Горинь» у Великих Цепцевичах.
І розквітає глибинка
…Із Володимирця, що є центром однойменної 25-тисячної територіальної громади, до Озера – 15 кілометрів не найкращої, м’яко кажучи, дороги.
Втім, це не завадило правлінню райспоживспілки зважитися на облаштування сучасного стильного кафе саме тут, у справжній поліській глибинці. Коли керівники інших кооперативних організацій на виїзному семінарі побачили його, то були більш ніж приємно вражені: стояли, наче заворожені.
Серце «Серпанка» – кухня з надсучасним устаткуванням: тут є параконвектомат, піч для піци, автомат для хот-догів, тістоміс, фритюрниця, індукційна плита… Тут є дві зали: велика (на 80 людей) та банкетна (на 20 персон) зі стильним економним освітленням. А ще – кілька плазм (частенько вболівальники переглядають футбольні матчі, зручно вмостившись на м’яких диванах) та більярдна зала, яка також не простоює: плату встановили за кожну годину гри. З’явилися навіть душові для персоналу, обладнані бойлерами.
До слова, працівників підбирають прискіпливо, за потреби вкладаючись у необхідне навчання. Приміром, в Озері зробили акцент на популярні роли та суші-бургери з різними інгредієнтами. Тож саме їхньому приготуванню наполегливо вчили команду, яка тут працює.
Директор комбінату громадського харчування Володимирецької райспоживспілки, якому підпорядковане кафе, Марія Сиротюк розповідає:
- Людей сьогодні цікавлять дві речі – комфортні умови роботи та гідна заробітна плата. І перше, й друге в нас на відповідному рівні. Тому команда сформувалася дієва, з шести дівчат, які працюють у дві зміни, всі вони з Озера. Троє раніше їздили на заробітки до Польщі, де також працювали в кафе, бачили, які страви популярні там і як їх готувати. Якось напівжартома запитала: ну що, дівчата, коли на Польщу? «А хіба ви нас виганяєте? Ми вже наїлися заробітчанського хліба, хочемо жити вдома», – відповідають. Словом, ніхто нікуди ні ногою, всі цінують роботу й викладаються на повну. Щоправда, одна жінка народила дитинку, – то заміну їй швиденько підібрали. Але, то, знаєте, приємні клопоти: бо Україна Поліссям приростає. Тож маємо демографічну перспективу, а значить, нам є для кого працювати. Якось я заїхала в кафе у вихідний, то нарахувала біля нього аж 60 скутерів, уявляєте? Молодь сьогодні мобільна, навіть кілька десятків кілометрів – це для неї не відстань.
Голова правління Володимирецької райспоживспілки Володимир Романов уже може зробити важливі висновки:
- Як ми й сподівалися, до кафе йдуть не лише жителі Озера, – їдуть із сусідніх Каноничів, Новаків та Кідрів, навіть із Дубровицької та Зарічненської громад, – там у селах немає повноцінних закладів ресторанного господарства. Та життя не зупиняється: скажімо, дитинство в дітвори ми відібрати не можемо. Тому так: у когось – день народження, родини чи хрестини, в тому чи іншому колективі – корпоратив. А в когось, на жаль, похорон, – тож ідуть пом’янути найрідніших у достойних умовах. Залежно від ситуації пропонуємо кілька видів меню, залишаючи право остаточного вибору за замовниками. Звісно, широко практикуємо й українську кухню. Тож на суші йде здебільшого молодь, на наші традиційні домашні страви – люди середнього й старшого віку. Щоб не лише смачно пообідати чи повечеряти, а й отримати не менш «смачні» емоції. А це в умовах війни – річ важлива і навіть необхідна. Бо естетична насолода бодай на певний час відволікає від воєнних буднів, стає тією «віддушиною», яку кожному з нас рекомендують знаходити психологи.
Справді, ресторанне господарство – це про бажання та вміння дарувати людям не лише професійну кухню, а й створювати для них відповідний настрій. У тутешніх кооператорів є і вміння, й нестримне бажання для таких подарунків землякам. Люди це цінують, – тому й обирають послугу саме від кооператорів. Знають: перевірені десятиліттями фахівці своєї справи не підведуть.
Великим Цепцевичам – достойне кафе
Кафе «Горинь» у Великих Цепцевичах Антонівської територіальної громади комплексно модернізували за прикладом «Серпанка» в Озері. Кухня тут «нафарширована» аналогічним обладнанням, є головна зала та банкетка (загалом на 100 місць), плазми, дорогі м’які меблі. На підлозі – сучасна плитка, стеля – армстронг. Усе це створює відчуття піднесеності: коли потрапляєш у простір, де цінують кожного клієнта.
Сама атмосфера спонукає людей до змін: вони приходять гарно вдягнені, хочуть скуштувати чогось незвичного. До речі, за спостереженнями Володимира Романова, люди нині вживають значно менше алкоголю, – культурний відпочинок змінюється просто на очах. Головне – вчасно реагувати на запити клієнтів, – і це успішно роблять ресторатори-кооператори. От і скажіть після цього, що галузь неперспективна!
До речі, обидва кафе працюють на твердопаливних котлах від рівненського «Агроресурсу»: котельні тут – наче операційні блоки в лікарнях. Дров на Поліссі вистачає, – тож енергетична незалежність і тепло клієнтам гарантовані.
Великі Цепцевичі – село за сучасними мірками справді велике: тут близько трьох тисяч жителів. Уздовж Горині воно розтягнулося майже на 10 кілометрів. Кооперативне кафе має виграшну локацію – в самісінькому центрі, навпроти – школа, де навчається 700 учнів. Тож дітвора на перервах мерщій біжить на піцу, хот-доги, соки, – тільки встигай подавати! А на традиційну домашню кухню вже приїздять відвідувачі й із Малих Цепцевичів – дарма, що вони в іншій, Сарненській громаді: адміністративний поділ справжнім гурманам не перепона.
Цікавий момент: персонал із Великих Цепцевичів учився в більш досвідчених колег із Озера. Ті залюбки поділилися практичними кейсами: коли і як дати пари в параконвектомат, скільки часу вистоювати тісто тощо. У свою чергу, команда з Озера допомагала підготувати до відкриття кафе в Цепцевичах. Суші та роли тут ще не пропонують, – треба, кажуть, добре відшліфувати кулінарні навички. І шліфують! Отака ділова співпраця з неухильним акцентом на результат спільної справи. Дрібниць тут просто не буває.
Тому й задіюють усі наявні сучасні можливості. Приміром, соціальні мережі: обидва сільських кафе мають свої сторінки в популярному інстаграмі. Подивився просто в телефоні, що новенького пропонують, – сів і тут таки приїхав скуштувати! А перед відкриттям оновленої «Горині» кооператори підготували красивий рекламний ролик: люди ж бо черпають інформацію насамперед із соціальних мереж. Отже, лише комплексний підхід, помножений на постійну працю, приносить бажаний результат.
- Хочемо привчити людей до культурного, сказати б, вишуканого способу проведення вільного часу. І знаєте, до наших кафе йдуть сімֽ’ями, невеликими компаніями. Місцеві часто бувають за кордоном, бачать, як розвиваються ресторанні заклади там, – тож і нам ставлять відповідну планку. Маємо тонко й оперативно реагувати на ці зміни, пропонуючи людям послугу відповідно до їхніх запитів. Так, для цього треба насамперед змінюватися нам самим, – але хто ж забороняє? Ми працюємо на рідній землі, прагнемо зробити кращою свою малу батьківщину, – що може бути благороднішим? – вголос роздумує Володимир Романов.
Оновлені кооперативні кафе та магазини стають окрасою, притягальними «магнітами» своїх громад. До того ж, це сучасні робочі місця та гарантовані життєдайні податки до місцевих бюджетів: споживча кооперація – бізнес соціально відповідальний. Це важливо завжди, але надто – нині, в час великої війни за нашу незалежність.
Якраз у ці темні часи особливо видно світлих людей, що запрограмовані на розвиток. Додати тут нічого: за кооператорів надто голосно промовляють їхні конкретні справи.
Інна ОМЕЛЯНЧУК