У оновлений кооперативний магазин села Ситне, що в Крупецькій територіальній громаді, потрапила спекотного липневого дня: синоптики зафіксували майже 35 плюс у тіні. Тож покупці намагалися тут затриматися: кондиціонер упевнено тримав рятівну 20-градусну прохолоду. Ми ж, скориставшись нагодою, поспілкувалися з ними.
І магазин, і центр комунікації
Варвара Іванівна Бабич, яка мешкає поруч, прийшла по хліб та чай. Каже: з нетерпінням чекала на завершення ремонту, щоб на власні очі побачити «цю красу».
- Мені, дитино, 92 роки: я ще й тієї війни застала. Тоді люди тікали в Польщу й іще далі по світах, і тепер те саме. Хтось тікає, а немало наших сільських хлопців боронять Україну… Щодня молюся, щоб закінчилася клята війна, всі діти повернулися до рідної домівки, бо її нічим не замінити. І щоб завше був у нас на столі хліб.
У Дмитра Марковича, який усе життя працював на залізниці, дочка та зять – військові: служать у сусідніх Бродах на Львівщині. А онук на бойових вильотах збиває ворожі шахеди: звісно, й дідусеве серце постійно в тривозі.
Аж ось до магазину заходить усміхнена дівчина з букетом квітів майже в свій зріст. Катерина Лемещук із порога ділиться радістю:
- Це подарунок від побратима мого брата. Брат на передовій, але незабаром у нього весілля з сестрою цього побратима. Тож скориставшись відпусткою, він приїхав до нас на знайомство. Букети з Шептицького привіз і мені, й мамі, й племінниці. А я до них на Львівщину вже на дівич-вечір їздила, це така гарна традиція, – обдаровує променистим поглядом.
І швиденько скуповується, аби достойно прийняти поважного гостя.
Отак за якусь годину тут, у сільській крамниці, промайнуло кілька епох та людських доль. І через кожну проходить війна: болить, ще й як болить вона й тут, у тилу!
Та кооперативний тил позицій не здає: навпаки, набирає обертів. У цьому магазині скуповуються жителі щонайменше трьох сіл: Ситного, Гайків- Ситенських та Карпилівки. Завдяки його розташуванню на міжнародному автотранспортному коридорі Київ – Чоп, нерідко заходять і подорожні. Ще недавно магазин перебував в оренді. Та місцеві кооператори вирішили відновити власне господарювання.
- Розпочали з модернізації. Зробили підвісну стелю, яку, до речі, опустили для кращої термомодернізації, стіни обшили гіпсокартоном, встановили економне освітлення, кондиціонер «зима – літо», сигналізацію з автодозвоном. Закупили новеньке торговельне обладнання приємного сірого кольору. А холодильні вітрини здебільшого надали постачальники пива та морозива: в спеку попит на них підвищений. Опалення – газовий конвектор, бо ж село газифіковане. Маємо кавомашину, термінал для розрахунків, установки для пива, квасу, лимонаду нарозлив, – усе це вже невід’ємна потреба часу, – розповідає голова правління Радивилівського райспоживтовариства Василь Ніколайчук.
Магазин автоматизований, із відкритим доступом до товарів та оптимальною площею близько 100 квадратів. Тут працюють два продавці – 35-річна Ірина Перетяко та 52-річна Марія Місюк. Обидві дістаються на роботу велосипедами, – із сусідніх Срібного та Гайків-Ситенських.
- Раніше я працювала в приватних магазинах без оформлення: звісно, що й стажу не було. В споживчій кооперації маю не лише офіційне трудовлаштування, а й людяне ставлення та чудові умови для роботи: це просто мрія працювати в такому магазині. Покупці в нас є постійно: як приїжджаю на відкриття, вже чекають: село ж бо рано прокидається. Працюємо з восьмої тридцять до двадцятої тридцять, – каже Марія Місюк.
Метка жінка встигає й покупців обслужити, й із торговельними представниками різних компаній поспілкуватися. За годину їх у магазині було п’ять, – і кожен пропонував свої новинки.
Хоча, як на мене, тут є все: ковбасна та м’ясна, рибна, молочна продукція, снекова група, овочі, корми для тварин, лако-фарбова група, городній інвентар,іграшки, електротовари, посуд і навіть популярні для села взуття та одяг. І все – за цілком демократичними цінами, нижчими, ніж у конкурентів.
- Головне – постійно тримати такий стабільний рівень товарозабезпечення та доступні ціни, – наче досвідчений товарознавець, каже Марія Місюк.
( таки відчувається її 14-річний досвід у торгівлі).
Крупецька громада – економічно розвинена територія, до якої тягнуться люди, в тому числі внутрішньо переміщені. Тут працює потужна агроптахофірма «Крупець», яка розвиває кілька напрямів: вирощування курей, комбікормовий завод та олійне виробництво. Не менш відомий і виробник «молочки» «Радимо» також має потужності саме тут. Отож, робочих місць для охочих працювати вистачає. Заробітки гідні, – тож до магазину йти є з чим. Тому головне завдання кооператорів – слухати і чути покупців. І максимально задовольняти їх запити.
«Вони не бояться товару»
Від Великодня в маленькому селі Гоноратка ( тут лише 180 жителів) також запрацював магазин, який повернули з оренди. Замінили вікна й двері, пофарбували стіни, довезли обладнання.
- Якщо чесно, хотіли спробувати, як воно піде. Думав, як 200 тисяч виторгу на місяць буде, то й добре. Натомість маємо в травні 300, у червні вже 350 тисяч. І це, зауважте, з одним продавцем, – ділиться Василь Ніколайчук.
… Пригадую, як кілька років тому він із групою продавців знайомилися з роботою колег із Рівненської райспоживспілки. Придивилися, що і як вдається колегам, – і чимало нового запровадили в себе.
Приміром, кавові машини, які надає в оренду фірма «Кавоман», що також постачає зернову каву та здійснює технічне обслуговування: так би мовити, три в одному.
Термінали самообслуговування тут тепер також є в кожному магазині: зручно для тих, хто хоче сплатити комуналку чи поповнити картку тощо.
Чудовий приклад – магазин у Пустоіванні, що в сусідній Козинській територіальній громаді. Його завідувачка Світлана Новак входила до складу тієї делегації. Каже: тоді просто-таки «загорілася», аби зробити в себе те, що побачила в колег. Зробили, – й гідно тримають марку: приміром, у червні мають 826 тисяч гривень товарообігу.
Асортимент тут майже аналогічний, як у Ситному, ціни – також: єдина мережа СООР набирає обертів.
Але є важливий нюанс: поруч – кілька ставків, тож на цьому кутку популярна і літня, й зимова риболовля. Ну як не запропонувати людям відповідний товарний набір? Пропонують, – і виграють! Активно торгують і місцевою олією: в сусідній Рудні-Почаївській працює олійний завод, який постійно розширює обсяги.
- У цих дівчат секрет успіху простий: вони не бояться товару, замовляють його багато. А ще невпинно моніторять потреби земляків, – тож і мають відповідні товарообіги. Бачите, тутешньому ремонтові вже понад два роки, – а все новеньке, гарне. Це найефективніший наш колектив, який ставимо за приклад іншим, – зауважує Василь Ніколайчук під 20-градусним комфортом від кондиціонера.
Коли в 2013 році він очолив райспоживтовариство, жоден із магазинів не був ними обладнаний. Зараз кондиціонери «зима – літо» є в кожному закладі торгівлі: без них уже ніхто й не мислить роботи.
Магазин у Михайлівці ( ще одне село над трасою Київ-Чоп) також модернізували рік тому, – ми розповідали про це в матеріалі «Літній старт у Михайлівці»). Відтоді місячний товарообіг там упевнено тримається на позначці півмільйона. Продавці дорожать роботою: навіть і не думали її змінювати. До речі, Валентина Кищун – мама Ірини Перетяко, яка (пригадуєте?) працює в щойно поверненому з оренди магазині в Ситному. От вам і новітня кооперативна династія.
Місце сили – мала батьківщина
Нині радивилівці завершують модернізацію магазинів у Срібному та Підзамчому, де збільшили торгові площі, активно використовуючи кожну погожу днину. Сказано ж: готуй сани влітку. Сподіваються, що й це оновлення додасть і товарообігів, й авторитету в громадах: всього мають 12 магазинів.
Отже, логіка така: оперативно привести до конкурентоздатного стану всю мережу, яка розширюється й через повернення об’єктів із оренди; наситити її товарами за конкурентними цінами; асортимент підтримувати з максимальним урахуванням побажань місцевих жителів, – тобто, не просто слухати, а й чути покупців.
- Лише за постійного й неухильного дотримання цих правил будуть і стабільні обсяги товарообігу, й заробітки в кооператорів, і податки в територіальних громадах. До речі, ми працюємо на території трьох – Крупецької, Радивилівської та Козинської. Маємо повне порозуміння з їх керівниками: зокрема, сплачуємо помірні ставки земельного та майнового податків, – каже Василь Ніколайчук.
А за мить додає: хочеться залишити по собі добру згадку на малій батьківщині, яка є місцем його життєвої сили. Що, врешті-решт, може бути благороднішим?
Міжнародний рік кооперативів – у розпалі. Його акцент на стійкий розвиток територіальних громад тут не просто слова: кооперативна торгівля, без перебільшення, додає цим територіям на Рівненщині й шарму, й економічного поступу.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
ПРЯМА МОВА
Іван ШКОЛЯР, голова Козинської територіальної громади:
- П’ятий рік очолюю свою рідну громаду й бачу, як просто-таки на очах змінюється на краще кооперативна мережа торгівлі. Асортимент осучаснюється й розширюється, ціни – не зашкалюють, товар підвозять чітко за графіком, тричі на тиждень, прискіпливо аналізуючи попит. До того ж, кооператори проводять сучасний благоустрій територій поблизу своїх об’єктів, що додає нашим селам ошатності, привабливості.
Усі продавці в мережі СООР – фахові, привітні. Серед них вдова полеглого захисника України Мирослава Купрійчук із Козина, до якої маємо особливу повагу.
Мабуть, саме тому й скарг на неякісний товар чи недоброзичливе ставлення з боку жителів громади я не пригадую. І це при тому, що конкуренція в торгівлі висока.
Що стосується земельного та майнового податків, то вони в нас помірні. Ми, образно кажучи, не рубаємо курей, які несуть золоті яйця: кооператори вчасно і сповна наповнюють бюджет громади життєдайними податками. Тобто, сумлінно працюють на сталий розвиток громади.
А час нині такий, що вистоїмо, лише підставивши одне одному дружнє плече підтримки.