Кооперативний магазин у селі Михайлівка Радивилівського райспоживтовариства розміщений обабіч міжнародного транспортного коридору Київ – Чоп. Його модернізували два роки тому, оновивши все: від підлоги до стелі.
Тоді ж сюди прийшли працювати Валентина Кищун та Олена Черешньовська. Обидві вже мали досвід роботи в кооперації. Але в далекому 1988-му пішли на «багатші хліби». А якими вони виявилися, то вже інше питання: спробували і нічних змін, і доїздів, і неофіційного працевлаштування. Тому прийняли пропозицію голови правління райспоживтовариства Василя Ніколайчука спробувати себе в оновленому сучасному магазині, в комфортних умовах. Адже тут тепер – і тепла підлога, й кондиціонер «зима – літо», і термінали, й новеньке торговельне обладнання: душа радіє!
Товарообіг одразу пішов угору: вийшли на 400 тисяч у місяць. Нині ж у селі на 350 жителів мають уже 560 тисяч, – і це, кажуть, не межа. Дорожать робочими місцями з повним соціальним пакетом. І вже не шукають від добра нового добра.
А ще пані Валентина Кищун активно волонтерить. За покликом щирого небайдужого серця. Ще в 2014-му відгукнулася на потреби бійців у теплих ковдрах, шила для них підковдри й простирадла. З великою війною повністю присвятила себе цій роботі: ні, – не роботі, – воістину Божій справі.
- Війна почалася 24 лютого 2022-го, – а 26-го несподівано помер мій старший брат, який жив у Здолбунові. Пригадую, як 27-го повернулася з похорону, – приголомшена й розбита: подвійний удар долі був важким. І неначе почула свій внутрішній голос: «Тебе врятує допомога іншим». Разом із подругою ми купили борошно, лівер, домашній сир, натушкували капусти. Покликали сусідів, – і в мене на кухні взялися ліпити та варити вареники для наших захисників. Спробували – смачні, той смак я пам’ятаю й досі. У нас тоді вийшло 20 п’ятилітрових пластикових відер. Звісно, кухня просто-таки пашіла, – ми ж почувалися втомленими, але хоч причетними до допомоги армії. Доставили це все в нашу волонтерську організацію «Радивилів – слава», а звідти все поїхало до бійців. Уже за тиждень охочих готувати страви для захисників у селі стало ще більше. Відповідно, ми розширили асортимент: налисники, голубці, різноманітні салати. А згодом із військових частин, де служать наші земляки, почали надходити замовлення на маскувальні сітки. Адже з нашого невеликого села на фронті щонайменше 20 захисників, – розповідає жінка.
Тож пані Валентина з однодумцями оперативно шукали матеріали для сіток і, як кажуть, на марші освоїли цю науку: взимку потрібні світлі, влітку – зелені, піксельні. На її прохання відгукувалися чимало підприємців із рідної Крупецької громади та з сусідньої Радивилівської. Бо ж, приміром, сьогодні вартість матеріалів для виготовлення однієї сітки – 6,5 тисячі.
А ще до справи активно долучилася старша донька Ольга, яка працює бібліотекарем у рідній Михайлівці. Її чоловік Микола, зять пані Валентини, в лавах ЗСУ з 2024-го. Тому про потреби українського війська тут знають точно не з чуток. Сітки плетуть у бібліотеці, а домашні страви для хлопців тепер готують у шкільній їдальні – за погодженням із директором. У міру можливості долучається й молодша донька Ірина, яка, як і мама, працює продавцем у кооперативному магазині сусіднього села Ситне. Його, до речі, також модернізували.
- На святого Миколая ми всім воїнам-односельцям зібрали та відправили посилки з листами-побажаннями від наших школяриків. Нині ж кожному спрямовуємо їх по черзі: там і власноруч приготовлене щось смачненьке, і кава, й чай, і «гаряча кружка» та цукерки, мед, засоби гігієни. Ось два тижні тому ще двом нашим відправлення зробили: один – круглий сирота, іншому теж уперше посилка з дому прийшла. Знаєте, як вони зраділи! Дякують, бажають здоров’я. А що нам іще треба? Це, повірте, найвища нагорода, – відчувається, що пані Валентина отримує від своїх по вінця заповнених добром буднів величезне моральне задоволення.
Втім, зізнається: волонтерство все більше перебирають на себе молодші жінки, – як-от, донька. Вона ж, мовляв, уже тільки координує. Ольгу Кищун знають в обох згаданих громадах, їй довіряють: тому справжнє, не напоказ волонтерство тут не припиняється. Приміром, до виготовлення окопних свічок долучається сільська молодь.
- Завжди активно допомагає рідне Радивилівське райспоживтовариство. Ось і днями виділили чотири тисячі гривень для закупівлі продуктів: ми ж не можемо зволікати з допомогою! Тож наші вкотре підставили надійне плече. Переконалася: повернувшись у кооперацію, неначе прибилася до рідного берега. Тут відчуваю щирість, повагу та підтримку, – а це валюта нерозмінна. Тож і працювати стараюся з повною самовіддачею. Як то кажуть, де народилася, там, врешті-решт, і знадобилася: такий, мабуть закон Всесвіту.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
Замість післямови: кажуть, війну виграє не той, у кого сильніша армія, – а той, у кого надійніший тил. З таким тилом, як у цій глибинці, перемога точно за нами. Скільки їх, таких конвеєрів добра, без упину працює в українських селах? Мабуть, ніхто не відповість на це питання. Добряче виснажені війною, наші жінки не здаються: де беруть вони тієї сили та стійкості, одному Богові відомо. І це також глибокий вимір нашої свободи, сильний сигнал фронтові й усьому світові: ми тримаємося. Тож незалежній Україні – бути! Сьогодні, завтра і завжди.