Як кооперативний торговельний комплекс у Великих Межирічах став магнітом однойменної громади
Це була подія для всієї громади: за два дні до нового, 2022 року, у Великих Межирічах відкрили маркет, що розмістився в правому крилі на першому поверсі великого торговельного комплексу. Досі торгівлі подібного формату тут не було: і ось – подарунок до свята. Сучасний ремонт із відеонаглядом (кожен бачить себе на великому екрані), термінали для безготівкових розрахунків, новенька кавомашина та понад 2 тисячі товарних позицій із відкритим доступом. І новорічна ялинка, що мерехтіла різнокольоровими вогниками.
Перша кооперативна ластівка
Пригадую, як на відкритті голова правління споживспілки Петро Бараш побажав місцевим кооператорам слухати і чути людей:
- Головне – втримати асортимент. Саме з цього має починатися кожен робочий день і голови правління, і його помічників, і працівників маркету. Моніторте, що і як продається, аналізуйте із врахуванням того, чого хочуть і що кажуть вам люди. І,звісно ж, орієнтуйтеся на наші маркети, які вже мають мільйонні товарообіги.
До речі, слово голови правління стало найвагомішим в ухваленні рішення про відновлення власного господарювання у Великих Межирічах (досі площі були в оренді). Цією ідеєю загорівся його заступник Олег Татарин, який тут народився й виріс у кооперативній родині. А коли в травні 2021-го він раптово залишив цей світ, її випало реалізувати молодшому братові Юрію, який очолив Великомежиріцьке сільське споживче товариство. Звичайно, за суттєвої підтримки правління споживспілки: фінансової та організаційно-моральної. Так почалося відродження споживчої кооперації у великому селі (колишньому райцентрі): люди ж бо пам’ятають, як вона займала тут доволі тверді позиції. І асоціюють це саме з шанованою родиною Татаринів.
Тому в Юрія Олександровича було подвійне завдання: і авторитет родини примножити, й успішне господарювання відновити.
Та не встигли люди натішитися маркетом, як розпочалася війна… На захист Вітчизни вирушили перші добровольці з громади: кооператори намагалися зібрати їм у дорогу необхідні продуктові набори. Люди ж у розгубленості почали скуповувати товари першої необхідності. Натомість постачальники вимагали стовідсоткової передоплати: довелося добряче покрутитися, щоб не відступити від напутніх слів голови правління, мовлених на відкритті маркету.
– Це був надскладний час, – відмотує події в пам’яті Юрій Татарин. – Треба віддати йому належне, «КоопТоргСервіс» підвозив товари за графіком. Переважно завдяки цій співпраці ми не допустили товарного голоду. Навпаки, продовжували працювати: на омріяний мільйон товарообігу в місяць вийшли вже за півроку. Ми дослухалися до людей, реагували на їхні запити, вводили нові товарні позиції. Приміром, на прохання молодих мам – харчування для діток до року: маємо для нього окрему вітрину та постійних покупців.
… а за нею – друга
Тобто, маркет виявився тією першою ластівкою, яка, за великим рахунком, принесла у Великі Межирічі кооперативну весну. Мрія Олега Татарина здійснилася, – навіть попри війну з усіма непривабливими похідними. І в цьому, як на мене, особлива цінність щоденної непростої роботи кооператорів у глибинці: працювати з вірою та надією.
А вже в кінці 2024-го, також під Новий рік, у лівому крилі торговельного комплексу вони відкрили кафетерій, якого досі в селі не було. Там усе сучасно й водночас мінімалістично: на підлозі – плитка, стеля – модне «грільятто», економне «тепле світло», спрямоване безпосередньо на столи; зручні меблі. Й переважно сіра кольорова гама, яка додає такої необхідної людям урівноваженості.
Тут орієнтуються насамперед на майбутнє: головні відвідувачі – дітвора та підлітки. Задумаймося: наші діти ростуть, формуються як особистості й напрочуд швидко дорослішають у війні. Але і в дітей війни, поза сумнівом, повинно бути дитинство! А значить – можливість згадати яскраві миттєвості своєї юності. Кооператори таку можливість землякам дали.
Пропонують щонайменше сім видів піци, п’ять – салатів, різноманітні нарізки, нагетси, картоплю-фрі, морозиво з фруктами.
Повноцінний заклад ресторанного господарства – то насамперед смачна кухня. Юрію Татарину вдалося переконати прийти на роботу знаного в усій окрузі кухаря справжню майстриню свої справи Оксану Шокало. Здається, немає такої гарячої страви, яку пані Оксана не приготує на замовлення: чи то день народження чи корпоратив. Зізнається: їй дуже хотілося попрацювати на новенькому кухонному обладнанні! Разом із барменом Катериною Некрасовою вони гідно тримають стрій незабаром два роки.
І так само, як у маркеті, слухають і чують людей: радують земляків новинками в меню за помірними цінами. От, приміром, порція улюбленої страви дітвори – картоплі-фрі – тут сьогодні коштує… символічних 50 гривень! А півкілограмова піца – 200. Тому й мають пул постійних клієнтів.
На відстані витягнутої руки
Так-так, правління споживчого товариства знаходиться буквально на такій відстані: сучасні кабінети для роботи обладнали з окремим входом у той таки торговельний комплекс. Втім, і в кафе, й у маркет спускаються здебільшого внутрішніми переходами.
- Тобто маємо можливість щодня, а за потреби й щогодини бачити робочі процеси, так би мовити, зсередини. І оперативно реагувати на кожну ситуацію. З персоналом працюємо на цілковитій довірі: самі ж бачите, плинність кадрів у нас, скажу так, мінімальна, – зауважує Юрій Татарин.
Зовсім поруч із комплексом – офіс територіальної громади. Її голова Оксана Слободенюк підтримала ініціативу відродження кооперації. Тепер, каже, мають і добру справу для людей, і життєдайні місцеві податки:
- У нашій громаді – 8 тисяч жителів, з них 1.700 – у Великих Межирічах. Щодня на власні очі бачу, як у кооперативному комплексі вирує життя. Тут люди не лише отримують необхідні послуги, а й можливість поспілкуватися й бодай на якусь мить відволіктися від війни. У лавах захисників уже 700 наших жителів, кооператори постійно їм допомагають, долучаються до зборів, відгукуються на кожне прохання. Лише за перше півріччя споживче товариство сплатило до бюджету громади 728 тисяч гривень. Низький уклін кооператорам за їхню працю. Від початку навчального року ми організували гаряче харчування всіх учнів у семи наших школах, тож уже маємо домовленості з нашим споживчим товариством щодо постачання продуктів для їдалень від початку 2027-го, – каже голова громади.
…Нещодавно комплекс отримав довершений оновлений вигляд: закінчили модернізацію другого поверху. Символічно, що якраз до Дня підприємця, що відзначаємо в першу суботу вересня. Тепер цей сучасний простір у 250 квадратів пропонують бізнесові для оренди: чекають і на побутову техніку, й на одяг та взуття, – на те, що потрібно людям.
…А в маркеті – оновлення
Незабаром п’ять років, як відчинив свої гостинні двері маркет у Великих Межирічах. Місцеві кажуть: це зручно і вже звично, – неначе так було завжди. Тепер тут до 3.700 товарних позицій та два мільйони місячного товарообігу.
Сподіваються, що після оновлення ця цифра підросте. А його тут щойно завершили, – не припиняючи, до речі, торгівлі. Тепер маркет (як і кафе) витриманий у світло-сірому інтер’єрі: на підлозі – сучасна плитка, що додає відчуття простору, новенькі пристінні та острівні гірки, вітрини для кондитерки та алкоголю. І окремо – популярні товари з Європи: Юрій Татарин побачив таку вітрину в колег із Рівненської райспоживспілки і зробив у себе.
Полиці маркету наповнені, дефіциту жодного. Немає ані паніки, ані ажіотажу: крупи, цукор, сіль, борошно, – усе це є за помірними цінами. «Приїздіть до нас скуповуватися», – запрошує Юрій Татарин, реагуючи на моє щире здивування (в Рівному ж бо з полиць змітають насамперед ці товари).
Додає: для твердопаливного котла, яким опалюється комплекс, уже заготовили 150 складометрів дров. Цього вистачило, щоб пройти з комфортним теплом навіть минулу аномально холодну зиму. Коли ж вимикали електроенергію, виручав потужний генератор, від якого працював котел.
Так торговельний комплекс площею 500 квадратів не лише отримав нове життя, а й, без перебільшення, став притягальним магнітом для всієї громади. А ще – окрасою Великих Межирічів. Жовтогарячу будівлю видно здалеку, – тож кожен, хто приїздить у центр громади, неодмінно сюди заходить. Прилеглу територію також облаштували: стоянки для машин та велосипедів, озеленення: якраз цими днями тут висаджують туї.
У найближчих мріях та планах – сонячна електростанція, яка ну просто проситься на дах комплексу. До речі, рівно п’ять років тому все починалося саме з ремонту даху.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Ось вони, ті, хто лишається вдома. Хто не шукає ліпшої долі по світах, – а щодня робить кращою свою малу батьківщину. Бо саме тут – місце їхньої життєвої сили. І його нічим не замінити. Так, у світі є Париж і Берлін, Рим і Амстердам, Вашингтон і Сідней. І там також живуть люди, – можливо, краще від нас.
Але для місцевих кооператорів центром Всесвіту лишаються їхні Великі Межирічі – село між двох річок, перша згадка про яке сягає 1544 року. Вже в 1605-му це поселення отримало Магдебурзьке право. А напередодні першої світової війни було відоме великим ярмарком, що збирався тут 20 разів на рік.
Ці торговельні традиції цілком під силу відродити й примножити кооператорам, – вони довели це за п’ять років упевненого поступу навіть в умовах повномасштабної війни. Бо інвестувати в розвиток на рідній землі – це також спротив ворогові. І нехай, як писав незабутній Василь Симоненко, «мовчать Америки й Росії»! Тільки уявіть, яким буде цей поступ у мирний час.
Інна ОМЕЛЯНЧУК