Як на шляху України до ЄС не допустити звуження трудових прав та соціальних гарантій для людини праці, – навіть за умов воєнного стану? Адекватні відповіді на це непросте питання спільно шукають профспілки, місцева влада та роботодавці Рівненщини.
Федерація профспілок області вже не вперше ініціює зустрічі саме в такому, тристоронньому форматі. Вони знаходять підтримку насамперед у первинних профспілкових організаціях, де добре знають, як і чим живуть сьогодні люди.
Заради чого воюємо?
«Економити на культурі в час війни – означає давати негативну відповідь на питання, яке ще в другу світові поставив Черчилль: заради чого ж ми тоді воюємо?» – переконана голова Сарненської районної профспілкової організації працівників культури Наталка Ковальова. Втім, саме культура виявилася нині чи не найбільш вразливою ланкою.
«Зокрема, чимало наших організацій, які тепер фінансуються з бюджетів територіальних громад, і досі на простоях та у вимушених відпустках за власний рахунок, – уже не кажу про те, що було на початку війни», – розтлумачує пані Ковальова.
«Справді, процеси пов’язані з адміністративно-територіальною реформою (саме громади приймали заклади на баланс із районної комунальної власності), ще більше загострила війна. І це відчутно вдарило по культурі: ми позбулися чималої кількості кваліфікованих кадрів. Окремі керівники громад поставили воза попереду коня: утворили центри культурних послуг, до яких автоматично включили всі заклади культури. Між тим, міністерство культури та інформаційної політики ще не розробило рекомендований штатний розпис для таких центрів. Це треба пришвидшити, – адже люди на місцях опинилися в підвішеному стані», – каже голова обласної профспілкової організації працівників культури Петро Давидюк.
Водночас голова Федерації профспілок області Микола Шершун визнає: галузеві профспілки мають бути більш наполегливими у відстоюванні інтересів людей. Інакше люди «голосуватимуть ногами» – тобто, позбавлятимуться членства: до речі, ці процеси прискорила війна. Тому, каже, назріла й навіть перезріла потреба критичної оцінки самого профспілкового руху, – відповідно до вимог часу. Програма-максимум – такий авторитет профспілок, як у країнах ЄС (чудовий приклад – досвід польської профспілки «Солідарність», який
вивчали рівняни).
Втім, соціальний діалог починається з кожного конкретного підприємства чи організації. Там, де, як мовиться, на місці господарські керівники, немає великих проблем і в профспілці. Чудовий приклад – споживча кооперація краю Рівненщини під керівництвом досвідченого Петра Бараша. Попри другий рік війни, тут зберегли робочі місця, трудові права та соціальні гарантії для працівників. Усе зафіксовано в колективних угодах, що стали своєрідною «малою конституцією» і для керівників на місцях. У воєнний час активізувалася й галузева профспілка: тут і матеріальна допомога, й підтримка добрим словом, яке часто є справжнім цілющим бальзамом для зранених війною сердець. Бо чимало кооператорів та членів їхніх родин захищають незалежність України на передовій, інші – з потроєною енергією працюють у тилу.
Отже, чи повернуться люди до лав досі найчисельнішої громадської організації (на Рівненщині це 80 тисяч спілчан) залежить і від оперативності та глибини модернізації самих профспілок, і від ефективності соціального діалогу.
До людей, у глибинку
« Відродити його маємо не для «галочки», а на повну потужність. До речі, це – одна з обовֹ’язкових умов на шляху України до Євросоюзу, – каже член Національної тристоронньої соціально-екномічної ради Микола Шершун. – Федерація профспілок України вже є дійсним членом Європейської конфедерації профспілок. Саме конфедерація звернулася до голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн із пересторогою: щоб у воєнний час, коли обмежене в тому числі право на протести, не відбулося наступу на трудові та соціальні права українців. В офіційній відповіді голова Єврокомісії наголосила на – цитую – «розширенні соціального діалогу та колективних переговорів на національному рівні».
Тож на Рівненщині спілчани вирішили не чекати, – і самі пішли в глибинку, до людей. Роз’яснюють: колективний договір, що чітко фіксує обов’язки і працівників, і роботодавців, – саме той інструмент, який може їх збалансувати і стати для людей «подушкою безпеки» в цей буремний час. А профспілки на місцях контролюватимуть його виконання. Щоб, за необхідності, вчасно втрутитися в ситуацію: загасити сірник легше, ніж велике полум’я.
До речі, 23 лютого цього року Верховна Рада ухвалила новий Закон «Про колективні угоди та договори»: синхронізований із європейським законодавством, він осучаснює трудові відносини й набирає чинності по завершенню воєнного стану. В тексті враховано пропозиції з місць: зокрема, три – з Рівненщини. Закон задовольняє учасників соціального діалогу: тобто, добрі справи вирішуються консенсусом.
Консенсус – за круглим столом
У роботодавців, зазначає голова об’єднання «Роботодавці Рівненщини» Михайло Кривко, – свої проблеми:
«Бізнес не хоче преференцій, – лише прозорих умов для роботи. Народні депутати добре знають, як це зробити: наприклад, законодавчо заборонити обіг готівки – як у країнах Євросоюзу. І можливість «вирішувати питання» з її допомогою просто відпаде. Або взяти податкові декларації, які дуже часто блокують. У судах розглянули 600 справ від підприємців Рівненщини, – з них податківці виграли тільки 20. А скільки часу та сил витратив бізнес на непотрібну тяганину – замість того, щоб створити додану вартість на своїй землі?З такими підходами людей з-за кордону не повернеш і повноцінної економіки не відновиш. Тож сподіваємося на розуміння та оперативні рішення офіційного Києва. І продовжуємо діалог: за круглим столом народжується консенсус».
Голова Сарненської районної військової адміністрації Олександр Кохан:
«Від початку року з району подано 20 заявок за урядовою програмою єРобота! – і щодо 15-ти з них ухвалені позитивні рішення. Це три з половиною мільйони гривень і 28 нових робочих місць. Аграрії активно користуються програмою «5-7-9», яка надактуальна нині, коли вони вийшли в поле, щоб обсіятися. Уряд дає можливість роботодавцям тримати економічний фронт через бронювання працівників – аж до 50 відсотків фахівців-чоловіків. Хоча мобілізаційні завдання теж маємо виконувати. Сарненський район один із небагатьох в Україні має природний приріст населення, сім’ї традиційно багатодітні. А ще в нас чимало людей, які не беруть до рук зброю через релігійні переконання. Ось вам трудовий ресурс для роботодавців, на який вони сьогодні роблять ставку. Завдання ж місцевої влади – зберегти баланс інтересів фронту й тилу та втримати економіку, яка допоможе нам виграти війну».
Уклали меморандум про співпрацю між Федерацією профспілок області, об’єднанням «Роботодавці Рівненщини», Сарненською РВА та райрадою. Попереду – тристоронні зустрічі та окреслення умов співпраці в Рівненському, Дубенському та Вараському районах: соціальний діалог набирає обертів знизу.
Інна ОМЕЛЯНЧУК