Майже півсотні кооператорів Рівненщини цьогоріч зустрічали професійне свято в захопливій триденній мандрівці за маршрутом «Хотин- Бакота – Кам’янець-Подільський». Представники 12-ти кооперативних організацій області відгукнулися на пропозицію президії обласної галузевої профспілки та правління споживспілки.
Відчувалося: люди дуже потребують позитивних емоцій, вони скучили за живим невимушеним спілкуванням. А до власних витоків ми припадаємо, як до цілющого джерела з чистою водою. І саме в таких подорожах, які згуртовують, усе це є. Старші й молодші (продавці, економісти, бухгалтери, товарознавці, менеджери, викладачі), ми стали єдиною туристичною командою: без жодних поділів на посади й статуси. Адже на нас чекала добре продумана, насичена цікавими пізнавальними екскурсіями програма. І чимало досі не пройдених стежок та кілометрів.
Уже в перший день мандрівки Хотинська фортеця на правому березі Дністра зустріла прохолодою та ні з чим незрівнянною величчю. Ще б пак: цю твердиню жодного разу не вдалося захопити жодним завойовникам! Бо місцеві селяни (до якого державного утворення не належала б територія) будували, як бачимо, навіки. Історія фортеці сягає Х століття, коли князь Володимир звів тут Хотинський форт. Далі, з Х!!! по ХУ!!! століття, він перетворювався на фортецю, яка слугувала надійним щитом від ворожих набігів: тут 40-метрові стіни та 62-метровий колодязь у внутрішньому дворі. В 1621 році відбувалася відома Хотинська битва за участю українського козацтва на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним. І хоча гетьман отримав поранення, фортеця вистояла. Нині ця духовна твердиня є одним із семи чудес України і потужним туристичним магнітом.
Другий день мандрівки – це зустріч із незрівнянною Бакотою, затокою на лівому березі Дністра, яка утворює унікальний каньйон. Літописна Бакота – перша столиця Дністровського Пониззя. Найдавніша згадка про неї як про цілком сформоване місто зафіксована в Іпатіївському літописі 1240 року, коли ці землі входили до складу об’єднаного Галицько – Волинського князівства. То були непрості часи нашестя монголо-татар і формування нової держави князем Данилом Галицьким. Історія Бакоти – суцільна боротьба за ці благодатні землі: між Литвою та Польщею, Росією, Румунією, Молдовою…
Втім, села з назвою Бакота не існує з 1981-го. Його та ще 63 села в чотирьох областях принесли в жертву Дністровській ГЕС, яка запрацювала наприкінці того ж року. Попередньо людей відселили, компенсувавши їм вартість житла. А їхня мала батьківщина перетворилася на водосховище потужної, як на той час, ГЕС. Тому за успішними радянськими звітами досі ховаються важкі спогади та сльози…
На бакотських схилах збереглися фрагменти унікального скельно-печерного монастиря: перша згадка про життя монахів біля Бакоти датована 1362 роком. Сьогодні монахів тут немає, – але люди активно відвідують намолене місце, ставлять свічки, просять у Всевишнього заступництва. Ми також просили його для кожної родини і для України. Скельний монастир – історична пам’ятка національного значення.
Третій день подарував пішохідну екскурсію Кам’янцем-Подільським. Його називають містом на камені, а ще – маленьким Львовом. І невипадково: стародавня бруківка, багато храмів різних конфесій і якась особлива велич.
Як на мене, від Львова місто відрізняє хіба що більш розмірений ритм: тут усюди можна встигнути пішки,особливо, якщо знаєш коротку дорогу. Ну, а перлина міста – фортеця – радо розкрила нам свої обійми. Її звели на річці Смотрич ще в Х!У столітті. На відміну від Хотинської, фортецю вдалося захопити османам: під турецьким володарюванням місто було з 1672 до 1699 року. Водночас це одна з найкраще збережених фортець у Східній Європі. А нині – ще одне з семи чудес України та об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО. Тут на кожному кроці відчуваєш подих минувшини, бачиш, як наші предки облаштовували свій побут, як добували воду, як у численних підземних ходах та тунелях зберігали запаси провіанту.
Надихнувшись історією рідного краю та живим спілкуванням, ми зібралися на святкову вечерю на літній терасі ресторану в своєму затишному готелі. На гостину завітала голова правління Кам’янець-Подільської райспоживспілки Світлана Лайтер. Від імені кооператорів Хмельниччини вона привітала представників Рівненщини:
- Радію, що в непростий час ви знайшли можливість відвідати наш край. Ми знаємо: рівненські кооператори працюють ефективно, частенько читаємо про вас на шпальтах «Вістей…». Скажу так: кооперація, як і Україна, була, є і буде. Наша райспоживспілка об’єднує 28 магазинів, 4 заклади громадського харчування та центральний ринок. Коли по селах закриваються приватні підприємства, ми виживаємо. Ми працюємо навіть там, де одна вулиця на десять хат: бо на нас чекають люди. Віримо в кращі мирні часи і в те, що будемо й надалі працювати задля людей, які живуть у рідній Україні.
А далі слово взяв заступник голови правління споживспілки голова обласної профспілкової організації Микола Вознюк. Він передав щирі вітання з професійним святом від голови правління Петра Бараша. А також привітав із Днем народження продавця магазину села Воскодави Гощанського райспоживтовариства Марію Швороб. Пані Марія в споживчій кооперації майже півстоліття, – але таку подорож у подарунок отримала вперше. Тож була щиро вражена увагою.
До речі, до здешевлення мандрівки для її учасників долучилися обласна профспілкова організація, профспілки на місцях та роботодавці: тож власних коштів люди витратили небагато. Ось вона, кооперативна солідарність, яка проявляється й у таких речах.
Неабияк потішив нас місцевий народний театр «Пісенне мереживо» центру культури та мистецтв «Розмай»: українська пісня під сопілку, бубон і контрабас, – що може бути більш сокровенним і дорогим серцю?!
Що й казати: і перезавантажилися, й позитивні емоції отримали, і між собою зблизилися. А до скарбнички добрих справ поклали гарний колективний спогад, який збережеться в пам’яті кожного з нас надовго.
Туристичними стежками крокувала Інна ОМЕЛЯНЧУК