«Працюю на совість, – так звикла»
У магазині села Глажева Ганна Степанівна Вакуліна – завідувачка й продавець в одній особі. З нагоди професійного свята вона визнана «Людиною року»: тож портрет пані Ганни заслужено прикрасив Дошку пошани споживспілки.
І неспроста. Бо ця жінка змогла не лише відродити імідж споживчої кооперації в глибинці, – вона щодня утверджує його невтомною працею.
…Ганна Вакуліна все життя працювала лаборантом на «Рівнеазоті».
- Там і з майбутнім чоловіком познайомилися, створили сім’ю, онуків дочекалися. Він у тому ж колективі пройшов усі щаблі в своїй справі, доріс до начальника пожежної служби заводу. Вважайте, ми разом і на пенсію вийшли за пільговим списком. Та й вирішили переїхати в його батьківську хату в Глажевій, – а міську квартиру дітям залишили. П’ять років тому це було, – розповідає.
Хазяйновиту метку жінку одразу запримітили в невеликому селі. А невдовзі до неї додому навідалася заступник голови правління Костопільської райспоживспілки з кадрової роботи Ольга Ковальчук. «Будемо просити вас на роботу до нашого магазину: саме така людина нам дуже потрібна», – сказала відверто.
Пані Ганна аж розгубилася: мовляв, я ж зовсім не знаю цієї роботи, – хіба справлюсь? Та Ольга Арсентіївна вселила віру своєю виваженістю та внутрішнім спокоєм: «У Вас усе вийде, – а ми підтримаємо, допоможемо».
- Річ у тім, що ми вже думали закривати збитковий магазин у Глажевій: ну ніяк не йшла там торгівля! Продавці скаржилися, що їм тяжко, а людей у селі мало: де, мовляв, той виторг узяти? Але, все ж, вирішили змінити продавця, – щоб дати магазинові останній шанс. І, як тепер бачу, не помилилися, – інтригує голова правління Костопільської райспоживспілки Леонтій Безнюк.
Бо пані Ганна взялася до справи так, як належить. А чоловік підставив своє надійне плече. Найбільше, зізнається, боялася роботи з касовим апаратом. Але тут на допомогу прийшли доньки: обидві вони – фармацевти, тож цю ділянку добре знають. Словом, із касовим апаратом успішно порозумілися: не святі, зрештою, горшки ліплять. А все інше (товар викласти, порядок у магазині й на прилеглій території підтримувати, зі знайомими вже людьми спілкуватися) труднощів для Ганни Степанівни не становило.
- Насамперед, прислухаюся до людей, до їхніх запитів та побажань. Бо село наше хоч і знаходиться за 15 кілометрів від Костополя, – але ж, по-перше, дорога нікудишня, по-друге, автобус курсує лише двічі на день, та й то лише по буднях. Тому все необхідне має бути в нас. Продуктова група – переважно від «КоопТоргСервісу», господарча – від торгового дому «РіКоС». Нині що людям треба? І граблі, й сапки, й вила та топорища, і банки та кришки, й гербіциди та препарати від жуків; і прищепки, й вапно та фарба. Усе це в нас є завжди. А ще магазин став і для мене, й для односельців місцем для спілкування: треба ж людям поділитися одне з одним наболілим, обговорити останні новини, – розповідає Ганна Степанівна.
Леонтій Безнюк не без гордості відзначає: коли приїздить у село, місцеві навперебій хваляться: « У нас така добра продавчиня, що гріх без покупки з магазину вийти!» Щомісяця, каже, товарообіг упевнено зростав. Тож єдиний приватний магазин не витримав конкуренції, – зачинився. Тим часом Ганну Степанівну обрали до складу правління райспоживспілки: на його засіданнях придивляється й прислухається, як працюють колеги, аналізує інформацію. Я ж познайомилася з нею взимку на звітних зборах ради райспоживспілки: Ганна Вакуліна мала цікавий змістовний виступ.
Нині товарообіг кооперативного магазину в селі, де трохи більше двох сотень жителів, сягнув 508 тисяч на місяць. Ганна Степанівна посміхається:
- Трохи на чорницях люди заробили, то й із покупками активізувалися. Щодня заготівельники приймають ягоду по 200 гривень за кілограм: то тепер старий і малий у лісі. А ще ж до десятка людей на птахофабриці працюють: у приміщеннях колишнього колгоспу розмістили курей на відгодівлю. Знаєте, наші люди легкого хліба не шукають: була б робота, – а кому її робити, знайдеться.
Леонтій Безнюк задоволений: саме в Глажевій і на одну людину виторг найвищий. І це, зауважує, при тому, що магазин поки працює без капітального ремонту: так, тут прибрано, охайно, все підфарбовано. Тому, каже, вже планують і сюди найближчим часом додати комфорту: ну як не інвестувати туди, де є віддача?
До речі, за свою працю пані Ганна отримує не лише повагу, а й цілком заслужену достойну заробітну плату. І, як кажуть, не шукає добра від добра, яке створює власними руками й серцем. Як- от, клубму перед магазином: квіти радують око, додають яскравості нашим будням.
Ось що значить небайдужість і бажання працювати на совість. А по-іншому вона не вміє. Інна ОМЕЛЯНЧУК