На передовій – батьки й сини…
Війна торкнулася практично кожної кооперативної родини з Рівненщини: Україну боронять чоловіки, сини, брати, колеги. Загалом у почесних лавах наших захисників щонайменше півтисячі самих кооператорів та членів їхніх родин. На жаль, маємо й болючі втрати, і зниклих безвісти…
Зв’язок із надійним тилом не переривається: і правління споживспілки, й кооперативні організації на місцях оперативно відгукуються на кожне прохання про допомогу. Та й самі поспішають порадувати захисників, подарувати їм частинку дому: через посилки, передачі, дзвінки, – словом, через постійну співучасть. Бо ж війна й у нас, без перебільшення, народно-визвольна. Тому День захисників і захисниць – наше спільне свято.
Серед мужніх захисників України – і двоє представників апарату правління споживспілки області.
Змінив костюм на піксель
У перші ж місяці повномасштабної війни юрист споживспілки Микола Пасічник чітко зрозумів: раніше чи пізніше, – але воювати доведеться всім. Тому вирішив: краще – раніше.
Він вийшов на контакт із командуванням 104-ї рівненської бригади територіальної оборони та отримав направлення на курси операторів БпЛа. І за рахунок власної відпустки їх закінчив. А вже 24 жовтня 2023-го уклав із бригадою контракт, – до завершення мобілізації.
Відтоді офісну роботу юриста він змінив на бойові будні, а костюм – на піксель. «Літаємо», – лаконічно казав при зустрічі, коли був у відпустці. Нині ж у голосі солдата Миколи Пасічника таки добряче відчутна втома.
Зараз наш підрозділ виконує завдання на Краматорському напрямі. Не секрет, що ворог прагне якнайшвидше захопити цю агломерацію, щоб вийти на кордони Донеччини. Але на полі бою йому це не вдається. Тож сюди щодоби летять десятки КАБів, які просто стирають із лиця землі населені пункти. Ми вже добре знаємо, як специфічно підсвистує КАБ, – то пригинаємося поближче до землі. Та я під той свист навіть спати навчився: втома своє бере, – розповідає Микола.
Його підрозділ безпілотних систем літакового типу виконує весь цикл бойових завдань: від розвідки до ураження противника. Війна, каже, вдосконалює технологічність на очах: FPV-дрони, оптоволокно, бомбери-вампіри, – тільки встигай освоювати! Встигають.
Але найбільшою проблемою залишається заїхати на позиції та виїхати з них: дуже багато смертоносного залізяччя, заміновані дороги. До того ж, критично не вистачає людей. Тому на війні, як на війні: прожив день, уцілів, – і добре, – отака тут у нас філософія. Радіємо, коли довідуємося, що в ході наступальної операції «Вівальді» наш Третій армійський корпус розгромив та змусив відступити російський елітний підрозділ «Рубікон», а ще частину територій, які зовсім поруч, вдалося деокупувати.
Каже, його дуже виручає автомобіль, який допомогло придбати правління рідної споживспілки. І щиро дякує всім кооператорам за небайдужість та великі серця: бо ж із багатьма постійно на зв’язку.
До речі, в ЗСУ й син Миколи Пасічника: ще з 2021-го, коли пішов на строкову службу.
«Пишаюся своїми синами»
Син водія споживспілки Юрія Орлова став до лав ЗСУ в 2023-му: Ілля Орлов – офіцер, закінчив військову кафедру Національного університету водного господарства та природокористування. Саме для його підрозділу також скеровували необхідне спорядження правління споживспілки та Рівненська міська рада.
А в 2025-му до лав захисників долучився й батько. Пригадую, як під час базової військової підготовки на полігоні під Рівним голова обласної профспілки Микола Вознюк від усього колективу кооператорів привітав Юрія Орлова з 55-річчям. А вже на другий день у складі своєї 156-ї бригади він вирушив на Суми. Далі – Дружківка, Слов’янськ, Краматорськ. Орлов був водієм: довозив групи БпЛа на позиції та забирав їх. Тобто, виконував оте найскладніше завдання: пригадуєте, що казав Микола Пасічник?
Якось за Дружківкою, поблизу Шахового, ми нарвалися на так званий «ждун». На щастя, він не влучив у нашу машину, – розірвався на підході. Але осколки таки долетіли. Ми змогли повернутися, але тоді я й дістав поранення в ногу: операція, гіпс, реабілітація, яка загалом зайняла півроку. За висновками ВЛК, отримав обмежену придатність. Тож мене спрямували в іншу частину й на іншу посаду. Але це також бойова бригада, – тому зараз я на Харківщині. Тут же, але на іншому відтинку фронту, й мій старший, 32-річний Ілля. А молодший, 23-річний Євген, працює на підприємстві з виробництва дронів у столиці. Отак і наближаємо перемогу. Пишаюся своїми синами, – Юрій Орлов, як завжди, врівноважено-оптимістичний.
23 серпня, в День українського прапора, він був активним учасником спартакіади своєї військової частини А-5338. І в 56 років виборов «золото», – став чемпіоном бригади з волейболу! Як бачимо, є на кого рівнятися молодим!
Зустрілися «наші» в Краматорську
…Юрій Орлов та Микола Пасічник дуже тепло згадують свою літню зустріч у Краматорську: зідзвонилися й зустрілися, навіть покавували в місцевому кафе. Хоча й було це під свист смертоносного військового залізяччя… Бо головне в цьому житті, як пише Ліна Костенко, «набутися разом, зі своїми». Вони неначе поспішали набутися!
І поки світ вибудовує навколо України нові дипломатичні «кульбіти», хлопці-кооператори буквально тримають і нашу землю, й небо. Вдень і вночі. Без вихідних і свят. Із глибоким усвідомленням: війна завершиться там, де ступить нога українського солдата – головного її героя. Тільки б не передати цю кляту війну в спадок дітям та онукам.
Хоча… Поруч із обома батьками стоять їхні сини, – представники того покоління українців, яке, образно кажучи, 40 років блукало по пустелях. Це нова еліта України, котрій під силу змінити на краще її долю. І саме їй маємо дати шанс прийти до влади одразу після війни, коли припиняться щедрі потоки міжнародної допомоги. Тут, на своїй землі. Бо це – єдине місце в світі, де ми можемо жити так, як самі вважаємо за потрібне.
Звідси й наша головна ідеологія: сильна українська держава, яка орієнтується на європейські цінності, але неухильно дбає про інтереси свого народу.
Уклін вам, воїни світла! З нетерпінням чекаємо з перемогою!
Інна ОМЕЛЯНЧУК