Зима – улюблена пора року Сергія Дубарця. Мабуть, тому, що народився він у зимовому зеніті – 31 січня. Аж не віриться, що минає відтоді шість десятиліть: і коли вони пролетіли, ті 60 зим?
А головне – як пролетіли? У професійному становленні, в щоденних турботах і клопотах і на складних життєвих віражах… А він і так само поспішає до рідного Бабина, що неподалік Рівного. Дивиться на старенькі санчата, які відвозили його в дитинстві. Й так хоче поїхати на них подалі від проблем у свою дитячу казку…
Від батьківського порогу
Саме звідси, від порогу батьківської хати, пішов у широкий світ 15-річний Сергій. Щойно закінчив восьмирічку, поїхав до Рівненського кооперативного технікуму, щоб учитися на бухгалтера. Конкурс був (не повірите!) – 15 чоловік на місце. Та кмітливий хлопчина витримав його: диктант написав на четвірку, математику склав на «відмінно». Адже «королева наук» була його улюбленим предметом: на районних олімпіадах займав призові місця.
- Математика і всі точні науки давалися мені легко, історію теж любив. А ось із творами не дуже дружив. Щоправда, в технікумі мені одразу не сподобалось: теорія бухгалтерського обліку – так би мовити, матриця моєї спеціальності, читалася на першому курсі. А в 15 років ми ще не були готові до сприйняття такого матеріалу. Втім, далі, коли пішла практична математика, все стало на свої місця, – чітко, ніби це було вчора, пригадує Сергій Миколайович.
Він із вдячністю згадує викладача бухгалтерського обліку Марію Дем’янівну Білецьку, класного керівника Василя Олександровича Квітку.
Перша ревізія – у 18 років
Одразу після технікуму Сергія Дубарця взяли в апарат правління облспоживспілки ревізором. Свою першу ревізію він провів у 18 років у далекому вже 1981-му: за іронією долі, то була документальна ревізія рідного Гощанського райспоживтовариства.
Відслужив у тодішній радянській армії: в червонопрапорному Далекосхідному військовому окрузі в бригаді протиповітряної оборони, частенько ніс чергування на китайському кордоні, у Благовіщенську, що на Амурі. А ще освоїв спеціальність радіотелеграфіста – приймав близько 120 знаків за хвилину.
Рідна облспоживспілка направила його до Уманської республіканської школи ревізорів, потрапити до якої вважалося за честь. Повернувшись, став ревізором ревізійної комісії. І майже одразу влаштував особисту долю: у 1984-му створив сім’ю (дружина Олена теж закінчила кооперативний технікум, працювала на одному з підприємств облспоживспілки). А ревізійну комісію тоді очолила Марія Вознюк, у якої вчився і якій зобов’язаний професійним зростанням. Але він і сам не зупинявся: в 1989-му закінчив Львівський торговельно-економічний інститут, цього разу здобувши диплом економіста.
Школа Марії Вознюк, наполегливість та професійність виводять його на новий щабель – він очолює контрольно-ревізійне управління, а потім – управління бухгалтерського обліку облспоживспілки. Щоправда, в 2001-му, за дорученням правління, виводив із банкрутства Острозьке райспоживтовариство. На це йому знадобився рік: навіть пшеницю встиг посіяти й зібрати.
«Наш мозковий центр щось придумає»
Із 2008-го по 2014-ий Сергій Дубарець – заступник голови правління облспоживспілки з фінансів та член ревізійної комісії Укоопспілки. Прорахувати кожну фінансову операцію, її рентабельність в умовах постійних змін у законодавстві, – це доволі непросто. Тільки не для людини, якій допомагає її математичний склад розуму та досвід роботи на кооперативній ниві рідної Рівненщини. Здається, із найбезвихіднішої ситуації Сергій Дубарець знайде нормальний цілком законний вихід. І,що головне, при цьому нікого не образить: м’яке серце має. Тому люди тягнуться до нього, йдуть за порадою та допомогою. «Наш мозковий центр точно щось придумає», – частенько чула від керівників.
От тільки здоров’я, на жаль, усе частіше почало підводити Сергія Миколайовича. Тож у 2014-му очолив гуртово-роздрібне об’єднання облспоживспілки. І знов – у вир фінансових проблем: прийшов на 11 мільйонів кредитів та 12 мільйонів – кредиторської заборгованості. Щоб вийти на «нуль», йому знадобилося приблизно два роки. Далі почали заробляти. За немаленьку суму викупили земельну ділянку, на якій кооператори, власне, господарюють десятиріччями ( ГРО – колишня універсальна база облспоживспілки). Тож тепер економлять на орендній платі, – сплачують лише земельний податок. До речі, територія тут немаленька – 3,6 гектара, і вона змінюється просто на очах: усе заасфальтовано, доглянуто. Уже провели капітальний ремонт дахів, яких мають 20 тисяч (!) квадратів. А ще – у приміщеннях. У 2022-му модернізували дахову котельню, встановивши новенький котел від рівненського «Агроресурсу». Коли в приміщеннях тепло та затишно, то й орендарі винаймають їх охоче (оренда – один із головних напрямів ГРО). Попри надскладний час, нині тут немає жодного порожнього кабінету! На балансі об’єднання – й 24 магазини на території колишнього Демидівського району. Торік модернізували крамниці в Бокіймі, Перекалях, Вовковиях, Рудці. Цього року такі роботи розпочинають у Боремлі, Рогізному та Пашевій. Якщо в 2022-му в оновлення матеріальної бази інвестували близько мільйона, то в 2023-му планують щонайменше півтора.
Від початку війни частина приміщень ГРО (звісно, цілком безкоштовно) працюють як логістична база для зберігання гуманітарної допомоги, що надходить на Рівненщину. Чи то кару знайти, чи розвантажити машину в будь-яку пору доби, – все це, як то кажуть, на марші вирішує Сергій Дубарець зі своєю невеликою, але працьовитою командою. Ось так і стали вони хабом незламності, добра та надії на нашу Перемогу. Він із тих, хто не говорить, а діє. На вимогу буремного часу. І за покликом м’якого, але небайдужого серця.
Сергій Дубарець дорожить своєю родиною: вже на порозі – 40-річчя подружнього життя. Щасливий, що має двох донечок і двох онучок – Богдану та Олександру. Це його тиха, але надійна гавань. От вам і відповідь, коли і як пролетіли його 60 зим…
Інна ОМЕЛЯНЧУК
Марія ВОЗНЮК, голова ревізійної комісії споживспілки:
- Пригадую, як Сергій Дубарець прийшов до нас ревізором: наполегливий, мав гарну пам’ять, усюди встигав, ще й навчався заочно в інституті. Усі контрольні, зважте, ночами писалися – це треба було мати й хист, і бажання. Його мама була дуже доброю людиною. Такий і він – аж занадто добрий. І це невміння, як кажуть у народі, дати здачу, інколи йому навіть заважало. Але бухгалтерський склад розуму йому завжди допомагає.