… Сім кілометрів шляху від Федорівки до Великих Межирічів, що є центром однойменної громади, здаються вічністю. Бо дороги тут просто немає: залишився хіба напрямок.
Щоправда, в центральній садибі все по-іншому: гладеньке дорожнє полотно несе машину, немов пір’їнку. Голова Великомежиріцької територіальної громади Оксана Слободенюк пояснює: цей кілометр шляху по селу зробили коштом місцевого бюджету в 2021-му. А ось щодо згаданих семи кілометрів, то вони є частиною дороги державного значення Т1812 «Немовичі – Березне – Великі Межирічі – Федорівка», – загалом це 34 кілометри. На початку лютого 2022-го вже навіть почали вивозити відсів: держава ж бо виділила на капітальний ремонт 780 мільйонів. Та все зупинила війна…
Звісно, людям від цього не легше: кому ж хочеться в прямому значенні залишати тут колеса? Втім, розуміють: там, під ворожими бомбами та артилерією, значно важче. Тому пересуваються на підводах та, щойно дозволяє погода, – на велосипедах.
« Є все, чого душа забажає…»
…До жовтогарячого кооперативного маркету, що в самісінькому центрі села, вправно під’їздить пенсіонерка. Знайомимося: це 73-річна Софія Рибкіна. Жінка присвятила кооперації чверть століття, працюючи продавцем у різних магазинах.
- Із мамою Олега та Юрія Татарина (Юрій – голова правління Великомежиріцького споживчого товариства – авт.) ми працювали в магазині в 1993 році, а їхній тато тоді був головним бухгалтером нашого споживчого товариства, згодом очолив овочесушильний завод, – гортає сторінки власної пам’яті. – На жаль, немає вже ні тата, ні Олега… Але Юрій гідно продовжує справу родини кооператорів, а також опікується мамою.
І додає: тут, у маркеті, є все, чого душа забажає, колись у селі такого вибору й близько не було. Щоправда, каже, на пенсію в 3.700 дуже не розженешся, – але інколи радує себе смаколиками: треба ж мати в цьому непростому житті хоч якусь віддушину.
У нашу розмову несподівано «втручається» голосистий шкільний дзвінок: сільський храм науки поруч. І вже за хвилину-другу маркет наповнює дітвора. Вишиковуються в чергу до двох кавових апаратів (одного вже замало), щоб узяти капучино, чай чи каву. На додачу – тістечко або печиво.
- Діти – наші особливі покупці, ми готуємося до великої перерви й чекаємо на них, – посміхається продавець Світлана Приходько.
Разом із напарницею Оленою Пацерук їм вдається безпомилково підібрати унікальний «золотий ключик» до кожного покупця – від малого до старого.
«Наш маркет – справжній магніт не лише для жителів Великих Межирічів, а й сусідніх сіл. Добре, що кооператори його відкрили і розвивають», – радіє й голова громади, яка частенько тут буває.
Зрештою, й для самих місцевих кооператорів цей проєкт став, так би мовити, еталоном розвитку торгівлі на селі: мають на що рівнятися інші магазини. Особливість у тому, що маркет відчинив двері в останні дні грудня 2021-го. Але лише неповних два місяці судилося пропрацювати без війни…
Пригадую, як у день відкриття голова правління споживспілки Петро Бараш зауважив: «Орієнтуйтеся на ті маркети, які мають мільйонні товарообіги. Для цього дослухайтеся до побажань людей, прискіпливо аналізуйте продажі та тримайте рівень товарозабезпечення, – це важливо для успішної торгівлі».
До честі великомежиріцьких кооператорів, вони добре запамֹ’ятали ті слова: тож у війну не знизили темпів розвитку, – навпаки, нарощують.
«Якщо стартували ми з неповних двох тисяч товарних найменувань, то нині їх представлено три тисячі. А середньомісячний товарообіг уже сягає
1, 3 мільйона. Намагаємося слухати і чути людей та оперативно реагувати на їхні споживчі потреби. Головний наш гуртовий постачальник не змінився – це «КоопТоргСервіс»: з його регіональним представництвом маємо тісну співпрацю. Від інших беремо ті групи товарів, яких не пропонує він: овочі та фрукти, м’ясні та ковбасні вироби, молочку, хліб та хлібобулочні. У 2022-му маркет мав зростання у понад 30 відсотків, а в 2023-му товарообіг зріс ще на 20, 5 відсотка», – розповідає голова правління Великомежиріцького споживчого товариства Юрій Татарин.
Історична місія кооператорів
За підтримки правління споживспілки й особисто голови Петра Бараша саме йому випала, якщо хочете, історична місія – надати нового імпульсу споживчій кооперації в рідному селі. Й одночасно втілити в життя задум старшого брата Олега Татарина, який працював заступником голови правління споживспілки області й очолював департамент маркетингу та логістики. Він пішов від нас несподівано, в розквіті сил, у травні 2021-го… Але пам’ять живе: насамперед, у конкретних справах на його малій батьківщині.
У маркеті тепло й затишно. А ще тут побільшало логотипу COOP: тепер він є елементом сучасної форми продавців, а ще – активно використовується в фірмових наліпках на продукції кооперативного виробництва.
Цікавлюся, чи виправдав себе твердопаливний котел, який, за прогнозами, мав споживати не більше 50 кВт електроенергії на місяць і окупитися через два сезони.
«Так і є, більше 50-ти ще не було. І котел уже окупився», – підтверджує Юрій Татарин.
Насправді система може опалити весь комплекс площею 600 квадратів (маркет займає лише праве крило першого поверху на 100 квадратах). Нині ж вона вже подає тепло на інше крило, де тепер працює апарат правління споживчого товариства. Тут, у нещодавно облаштованих кабінетах, іще пахне свіжим ремонтом. Продали старе холодне приміщення контори, – а виручені кошти інвестували в поліпшення умов для фахівців.
У планах – модернізація комплексу: цілком ймовірно, під здачу в оренду для підприємців. До речі, їх у громаді 26: хтось виготовляє будматеріали, хтось розвиває торгівлю. Чи не найпотужніше – кооператори, які мають у громаді десять об’єктів: 8 магазинів і два кафетерії. Місцеві податки тут порівняно невисокі: на нерухомість для юридичних осіб – один відсоток, земельний – три. Бо і в голови, й у депутатів є чітке розуміння: у цей буремний час треба дати можливість вижити всім. Саме з таким, раціональним підходом, прораховуючи кожну гривню, формують і бюджет. Попри те, що не мали жодної копійки військового ПДФО, у 2023-му спрямували до оборонного бюджету області 2 мільйони власних коштів. До слова, лише Великомежиріцьке споживче товариство торік сплатило 1,8 мільйона гривень податків.
От і виходить, що територіальна громада, яка нині об’єднує 16 небагатих сіл та 8 тисяч жителів, тримається на плаву навіть попри те, що не має ані потужних агроформувань, ані виробництв. Із реальних секторів економіки, які систематично наповнюють скарбницю, – тільки кооперація. Власне, вона тут із традиціями, що сягають корінням глибини століть. Приміром, напередодні Першої світової війни тодішнє містечко Великі Межирічі стало відомим завдяки великим ярмаркам, які збиралися щонайменше 20 разів на рік! Має свої традиції й місцеве самоврядування: уже в 1605 році Великі Межирічі отримали Магдебурзьке право. А перша згадка про це поселення поміж річок датується… 1544 роком! Ось така в цій місцині історична енергетика.
І нині, в час надпотужних викликів, і самоврядування, й кооперація, за великим рахунком, і тримають цю глибинку. З таких і складається наша єдина і неповторна країна. А ще тут відчуваєш потужну силу нашого національного духу. І непереборну міцність укорінення людей у рідну землю, постійну «прописку» до якої ти назавжди отримав із молоком матері…
Понад 400 кращих представників громади захищають Україну на фронті. Вірю: коли переможемо в цій страшній війні, про наше покоління скажуть: «Це ті, хто втримали Україну». Дуже хочеться, щоб саме так і написали в підручниках історії. А дороги – відбудуємо. Інна ОМЕЛЯНЧУК