Високий сезон для працівників заготівельно-виробничо-збутового комбінату Рівненської облспоживспілки стартував із полуниці. Цьогоріч із неї готували переважно джеми: вони – в підвищеному попиті.
- На підході – огірок та кабачок, далі – малина, смородина, вишня, помідори, слива , – словом, увесь спектр нашого асортименту. А це близько 50 видів продукції – джеми, соки, соління, квашення. Усе – за традиційними українськими рецептами, із неухильним дотриманням технологічного ланцюжка, без домішок та консервантів. Бо наша якість – натуральність, – каже директор ЗВЗК заслужений працівник сфери послуг України Леонтій Примачок.
І додає: майже вся виробнича програма ґрунтується на попередніх замовленнях. Бо щоб виготовити продукцію для складу, великого розуму не треба. Тому навіть у непростий воєнний час намагаються максимально спрогнозувати обсяг замовлень. Значну частину з них отримують через участь у тендерах на електронному майданчику «Прозоро»: тож постачають продукцію для бюджетних організацій не лише Рівненщини, а й сусідніх областей. А ще – для пансіонатів, соціальних закладів, санаторіїв.
Уже цього року відвантажили продукції військовим частинам на 3,5 мільйона гривень: соки, варення, джеми, консервовані огірки та помідори, – усе смачне, бо зроблене з переможною енергетикою.
Загалом цього року планують виготовити продукції на 16 мільйонів, а відправити споживачам – на 18 (невелика частина залишилася з минулого сезону).
Колектив працює чітко й злагоджено, наче виробничий оркестр. У ньому важливий кожен «виконавець», бо в кожного – своя незамінна роль. Приміром, варник продукції Світлана Захарова віддала рідному заводу вже 27 років, стерилізатор Оксана Мусевич, чоловік якої боронить Україну на передовій, – 23, стільки ж – оформлювач продукції Руслана Копець. Понад десять років працюють варники Тетяна Міщук та Ірина Хавстович. Упевнено ведуть свої «партії» менеджер зі збуту Микола Анненков, головний бухгалтер Зінаїда Суха, економіст Тетяна Припутень. Нині всі як ніколи усвідомлюють власну надважливу місію: у війну без надійного тилу ніяк. І це, здається, відповідь на питання, як знайти в собі сили жити, працювати і навіть посміхатися! До речі, на підприємстві власними силами облаштували симпатичну територію для перепочинку – з альтанкою та невеличким фонтаном, – отака віддушина.
Цукром, сіллю, спеціями та тарою й кришками тут запаслися заздалегідь: півлітрові та літрові банки купують на склозаводі під Рівним, трилітрові – везуть із Вільногірська на Дніпропетровщині та Пісківського заводу на Київщині, який відновив роботу після ворожого розгрому на початку війни.
І хоча на порядку денному – підвищення цін на електроенергію та пальне, що, звісно, ляже на собівартість продукції, здорового оптимізму в колективі не втрачають. Тільки б встигнути покласти літо в банки з брендом СООР: усі вони марковані саме так.
Тут постійно щось модернізують: позаторік обладнали додатковий склад-холодильник (він неабияк виручає в спеку), торік оновили котельню, що виготовляє технологічну пару, перевівши її з газу на мазут. Тож пара тепер обходиться дешевше. Придбали й дві мобільні електропідстанції, що виручають при планових та аварійних відімкненнях світла.
Ось так, продумуючи й прораховуючи кожен господарський крок, працюють і для фронту, й для тилу.
- Однак, ми усвідомлюємо: сьогодні споживачі хочуть іншої, привабливішої упаковки – приміром, твіст-офф. Ми ж частково працюємо ще на тому обладнанні, з якого в 1975-му починався наш завод: отже, наступного року йому виповнюється півстолітя. Тому нам, як повітря, потрібна модернізація виробничих процесів – інакше ризикуємо стати неконкурентноздатними. А хотілося б бути корисними людям і після нашої перемоги, – додає Леонтій Примачок.
Це чудово розуміють і в Укркоопспілці: модернізація, подальший розвиток та розширення ринків збуту Рівненського ЗВЗК визначені як першочерговий привабливий проєкт, що потребує інвестицій.
Цю необхідність перші керівники споживчої кооперації України доносять і до іноземних інвесторів та донорів. Сьогодні вони пильно приглядаються до кооперативного сектора економіки та оцінюють його як стійкий до викликів часу і водночас перспективний для розвитку.
Інна ОМЕЛЯНЧУК