Директора хлібокомбінату Березнівського райспоживтовариства Миколу Саламагу чи не найбільше лякають хаотичні відімкнення електроенергії: нині це «Ахіллесова п’ята» пекарів.
Хоча альтернативи на комбінаті вистачає: мають і газове, й електричне обладнання, й те, що працює на дровах, і кілька генераторів. Але ж генератор, скажімо, місяць на повній потужності працювати не може, – якою тоді буде собівартість продукції? Це резервне джерело живлення, здатне виручити пекарів на кілька годин. Утім, на ділі так буває не завжди.
З електрикою, кажуть, ситуація вкрай напружена (навіть при нинішній ціні у 8 гривень за кіловат). Із дровами тут, у лісовій місцині, – інша проблема: вони начебто й є, – та привезти їх практично нікому…
- Нині четверо наших працівників боронять Україну на фронті: експедитори Вадим Харчук та Юрій Самойленко, слюсар-ремонтник Олег Бойчук, електромонтер Сергій Беньковський… Як кажуть, на марші шукали кожному заміну, а це, повірте, непросто. Молимося за захисників та за Україну, до землі вклоняємося за те, що дають нам можливість робити свою справу.
Буде хліб – буде й Україна
І справа ця найблагородніша: буде хліб – буде й Україна.
Саме з таким усвідомленим розумінням своєї місії живуть і працюють у злагодженому колективі. Його культивує насамперед директор – невтомний трудівник, який очолив підприємство в далекому вже 1994-му. Самому, каже, не віриться, що відтоді минуло цілих три десятиліття!
- Різні були роки, різні періоди, все треба пережити. Ну хіба хтось міг передбачити війну з усіма її похідними? – вголос розмірковує Микола Саламага. – Та для того ми й керівники, щоб проблеми вирішувати, – додає вже більш оптимістично.
Цікаво, що самому хлібокомбінатові, який бере початок із невеличкої пекарні, цього року виповнюється 60: у 1964-му вона з’явилася в центрі Березного для задоволення щоденних потреб жителів селища. Уже від початку 1987-го комбінат запрацював у новому приміщенні й на нових потужностях. Отже, рівно половину шляху до споживача підприємство здолало на чолі з Миколою Саламагою. Нині його портрет прикрашає обласну Дошку пошани.
Завітайте до музею хліба
- Коли я прийшов, тут уже працював музей хліба: реманент, яким у різні часи обробляти землю, аби вродила зерном, зразки хліба для ув’язнених у німецьких концтаборах (він складався з грису, тирси та листя соломи), повоєнного хліба, для космонавтів тощо. Звісно, й сам довозив експонати з навколишніх сіл, якими ділилися люди: приміром, ось цю ступу, он ті жорна, – проводить своєрідну екскурсію директор.
До честі пекарів, вони цінують власну історію. Й усвідомлюють: уже час, аби музейні вітрини поповнилися хлібом, який випікають сьогодні. Щоб нащадки знали, який він, хліб із запахом російсько-української війни…Світ «стурбований», – ми ж за свою соборність стоїмо на смерть. Ось цей невеличкий музей одного підприємства – річ, по суті, унікальна: ну хто з виробничників, у яких тисячі нагальних питань, так ревно плекає свою історію – давню й новітню?
Дякувати Богові й працьовитим українцям, держава знову з хлібом: лише пшениці зібрано майже 22 мільйони тонн, що вчетверо перевищує наше річне споживання. Отже, воєнна Україна залишається гарантом продовольчої безпеки ще й для інших країн! От тільки продовольче зерно, каже директор, спритні ділки прагнуть продати за валюту, – а з фуражного якісного хліба не спечеш. На нестачі саме такого зерна наголошують і у Всеукраїнській Асоціації пекарів. Ось він, сигнал для уряду: скоригуйте експорт!
Їхня якість – натуральність
Турбує пекарів і суттєве підвищення цін на сировину, що лягає на собівартість нашого головного продукту. Йдеться насамперед про борошно – а це близько 40 відсотків у вартості. До речі, його купують великими партіями ( 20-25 тонн) і зазвичай мають двомісячний запас. І ніколи не платять наперед: треба провести так звану пробну випічку з кожної партії, аби оцінити якість. Приміром, на «Рівнеборошні», що є головним постачальником, березнівчанам довіряють. І ця довіра сформована роками відповідальної співпраці: а ділова репутація – річ, якої не купиш навіть за всі гроші світу…
Додайте олію та цукор, що зросли на 20 відсотків. Невпинно летять угору витрати на електроенергію ( до речі, генераторна виходить у 2,5 рази дорожчою за звичайну), пакувальні матеріали, логістику (через підвищення акцизів дорожчає пальне ). От і виходить, що комбінат ( як і інші підприємства галузі) працюють із невисокою рентабельністю. А люди ж хочуть гідної оплати за свою нелегку працю!
- І вони на це заслуговують, – тільки звідки ж ту високу зарплату взяти? Хліб – продукт соціальний. Бачите, війна по-своєму розставляє акценти: хтось боронить Україну, хтось їде на заробітки за кордон… А нас виручають пенсіонери – чимало з тих, хто вже був на заслуженому відпочинку, нині повернулися й сумлінно працюють. Це перевірені різними часами надійні люди, на яких завжди можна покластися. Приміром, двоє наших майстрів – пенсіонери: це Тетяна Галайчук і Зоя Харчук, як і булочниця Ніна Пастухова. За кермом обох наших машин – водії поважного віку. Але маємо й молодого майстра Аллу Славінську, і молодих пекарів – тобто, поєднуємо досвід та молодість.
… Попри всі проблеми, тут щодня лунає життєствердна мелодія виробничого оркестру. Нині виготовляють 12 видів хліба та 40 найменувань булок і пиріжків. Найпопулярніший хліб – Надслучанський ( пшеничний), Поліський та Тинненський (житньо-пшеничні), формові хліби першого та другого сортів.
Спеціально для шкільного харчування випікають хліб «Зернятко» – із зернового борошна, відповідно до оновленої програми здорового харчування за Клопотенком. А що вже пиріжків із різними начинками на конвеєрі! Із маком, вишнями, сливами, яблуками, абрикосами… Цими днями оновлюють піч, яка вірою й правдою служить березнівчанам уже 19 років: запчастини придбали її рідні, німецькі, розмитнили, доставили на підприємство.
«Завжди підлаштовуємося під клієнта: його бажання для нас – закон. І не зраджуємо головному правилу: жодних домішок, жодної «хімії». Наша якість – натуральність», – пишається директор.
…Отакий він, кооперативний хліб із запахом війни. Й непоборного бажання нашої перемоги.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
На фото: булочниця Ніна Пастухова працює на хлібокомбінаті майже півсотні років; пекарі Ніна Ковальчук та Валентина Марчук ведуть свої незамінні партії у виробничому оркестрі; булочниці Людмила Данильчук та Оксана Бойчук додають життєствердності; зразки хліба «Остен брот», яким харчували в’язнів фашистських концтаборів другої світової мовчки «кричать»: ніколи знову!