Невеличка вуличка «заховалася» в старому місті неподалік обласного краєзнавчого музею, в «тилу» Рівненської української гімназії. Нині вона більше схожа на тихий провулок, який живе спокійним розміреним життям. Її головна принада – незвична для нинішніх часів «кам’яниця».
Справді, звели цей будинок, коли Рівне входило до складу Другої Речі Посполитої та було центром Рівненського повіту Волинського воєводства ( з 1921 по 1939 рік). У цей період 70 відсотків містян становили євреї, на вулицях звучав ідиш. І активно розвивалися різноманітні кооперативи. Так, архівні документи свідчать: кооперативний рух, який ішов знизу, від самих людей, став необхідною потребою часу. Кожен давав собі раду сам або ж об’єднавши зусилля з кимось: особливо, якщо влада цьому не заважала.
Бо самозайнятість, як ми тепер це називаємо, – шлях бодай до відносної стабільності в усі часи в різних державних утвореннях.
«За Польщі», за спогадами старожилів, кооперація отримала непоганий імпульс для розвитку. Так, у 1924-му було створено рівненське відділення державного «Банку Польського», яке, зазначено в архівних документах, «кредитувало промислові, торговельні підприємства та кооперативи, займалось операціями з цінними паперами». У 2025-му в місті відкрили відділення ще однієї державної установи – «Банку господарства Крайового», також для кредитування сільськогосподарських та торговельних кооперативів. Водночас активно діяли кооперативні каси. Так, каси Стефчика брали під відсотки грошові заощадження громадян і кредитували кооперативи.
11 вересня 1925 року в Рівному урочисто заклали перший кооперативний будинок, – у провулку Скорупки, який і став вулицею Кооперативною. При цьому були присутні президент Рівного доктор Балінський та віце-президент Таращанський, начальник поліції та інші офіційні особи. Будинок, який спроектував інженер Жуковський, мав бути двоповерховий, на 14 двокімнатних квартир із кухнею (ані міського водогону, ані каналізації в Рівному тоді ще не було).
А вже 15 вересня 2025-го в газеті «Волинське Слово» з’явилася ця новина:
«Комітет розбудови мяст» надає довготерміновий кредит під шість відсотків річних, у розмірі чотри п’ятих вартості забудови. Пайовик, внісши 100 доларів вартості паю, отримує зручну квартиру з двох кімнат із кухнею в приватну власність. До речі, в Рівному неможливо знайти пристойної квартири менше, ніж за 300 доларів. Зараз товариство має 50 пайовиків. Треба думати, що ця кількість незабаром потроїться. Бо зведення таких будинків є кращим вирішенням квартирного питання».
Так вирішувалося пресловуте «квартирне питання» у міжвоєнний період, коли в Рівному розвивався кооперативний рух. У другу світову частина кам’яниці була зруйнована, але згодом її відбудували. Та й національний склад жителів міста змінився: євреїв практично не залишилось.
…Незабаром вулиця Кооперативна відзначить поважний столітній ювілей. Чи живуть тут нинішні кооператори? Ні. Але сама назва час від часу повертає нас до кооперативної історії міста.
До речі, саме «за Польщі» в Рівному проходили знамениті «Волинські Торги». Це величезний ярмарок, який уперше відбувся в 1930 році: тут укладалися торговельні угоди між волинськими виробниками та купцями. Щороку на початку осені на торги, які набували розмаху, приїздили торговці та покупці з усієї Польщі. Дійство з розвагами тривало в міському парку кілька днів, а місця в готелях та залізничні квитки бронювалися заздалегідь. Цей потужний захід став імпульсом для економічного розвитку Рівного, перетворивши його на торговельну столицю Речі Посполитої. Впевнений поступ «Волинських торгів» обірвала друга світова війна: десятий, ювілейний ярмарок, уже не відбувся.
Змінювалися часи та суспільно-економічні утворення, в складі яких перебувало місто, – та незмінним залишалося бажання людей працювати на своїй землі на кооперативних засадах. Мабуть, саме тому жодна влада не змінила назву вулиці. Окрім містян, які добре знають одне одного, тут живе історія кооперативного Рівного.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
На фото: кам’яниця на Кооперативній у Рівному, якій майже 100 років