Проєкт “Марія-90» доволі знаково стартував у день народження автора однойменного роману – титана українського слова і духу Уласа Самчука, який народився і виріс у селі Дермань на Рівненщині. Саме він своїм небайдужим художнім словом уперше розповів світові про Голодомор: через долю української жінки Марії та її сім’ї. Роман написаний у 1932-33 роках: тож 90- річчя величезної трагедії українського народу збігається з появою на світ цього унікального художнього твору. До речі, його вперше видали у Львові вже в 1934-му, вдруге – в 1941-му.
Власне, ідея проєкту й полягає в тому, щоб привернути увагу світу і до постаті самого Уласа Самчука, й до Голодомору, й до нинішнього геноциду нашого народу. Тож організатори презентували його буквально між сигналами тривоги.
Значення задуму, як на мене, переоцінити складно. Бо історія селянки Марії та її родини й сьогоднішні кадри з Маріуполя (за гіркою іронією долі, теж міста Марії) із записами на стінах підвалів тих, хто тут відійшов у інший світ) наче перегукуються між собою. Майже через століття імперія повторює геноцид українців… Усе, як попереджав наш пророчий Улас Самчук, – тільки ми, на жаль, не чули.
Саме для того, щоб українців таки почув увесь світ, на малій батьківщині нашого волинського Гомера започаткували читання «Марії»: це відеосюжети за участю відомих людей – літераторів, митців, науковців, представників діаспори.
Їх відкрив наш земляк директор інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук Микола Жулинський відерозповіддю про непересічну постать Уласа Самчука. До проєкту вже долучилися ректор Національного університету «Острозька академія» Герой України Ігор Пасічник, філософ письменник і публіцист Петро Кралюк, голова обласної організації Національної спілки краєзнавців історик Андрій Жив’юк…
Карби національної пам’яті
«Роман «Марія» Улас Самчук присвятив насамперед своїй першій дружині Марії Зоц. А в її особі – всім «матерям, які померли голодною смертю в 1932-33 роках». Головна героїня Марія народилася в 1861 році, коли український селянин отримав право на користування землею. І померла в Голодомор: коли вся свобода для нього, власне, завершилася. Цей роман у тому числі про недалекоглядність українців, які не могли виокремити й відстояти власні життєві цінності: а тому (зокрема, в центральній та східній Україні) підтримали владу більшовиків. А це означає, що в своїх бідах часто винні й ми самі. Якби зі здобуттям нашої незалежності ми були сильними та єдиними, не толерували всього російського, пильніше берегли власну ідентичність, – можливо, не було б і нинішньої війни», – вважає письменник і науковець Петро Кралюк.
Титан українського духу Улас Самчук роздумує над нашою ідентичністю: як було? як є? і як буде? У сторінки його романів та повістей назавжди вкарбована наша національна пам’ять. Та, яка дає нам сили боротися з ворогом сьогодні.
Директорка обласної універсальної наукової бібліотеки Валентина Ярощук пригадує: « На початку 90-их років минулого століття бібліотека вела переписку із Сидором Кравцем, який походив із Тернопілля, а на той час мешкав у США. Він пропонував українським книгозбірням свою бібліотеку, – бо вже збирався в будинок для літніх людей. Коли до нас приїхав контейнер із книгами, ми в буквальному сенсі відкривали для себе нову українську літературу, якої не знали і не могли знати. Там була й «Марія» Уласа Самчука – перший художній твір про Голодомор, написаний мовою, яка побутувала на Волині в середині 30-их років. Згодом до нас потягнулася молодь, діти, які за цим романом готували шкільні твори, – проникливі розвідки юних сердець. Адже «Марія» та трилогія «Волинь» увійшли до шкільної програми. Однак, за часів януковича Уласа Самчука зі школи вилучили. Нині, коли припадаємо до своїх витоків, як до цілющого джерела, маємо неодмінно повернути його.»
Повернути волинського Гомера!
Іван Вєтров, голова обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка продовжує тему:
«Про те, щоб повернути Уласа Самчука до шкільної програми просвітяни вже неодноразово зверталися до міністерства освіти і науки. Образливо, що мислитель, якого визнали літературна Європа, світ залишається на задвірках шкільної освіти, – ще й у такий важливий для кристалізації нації час».
Доктор філологічних наук Степан Хороб із Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника так обгрунтовує цю необхідність: « Не лише про «Марію» мова: приміром, тетралогія «Волинь» стосується національної самоідентичності українців на початку ХХ століття та в роки Першої світової війни. Її присвячено створенню УНР та спробі втримати Українську державу, незважаючи на зазіхання росії й кривавого муравйова, який знищив під Крутами цвіт українства й скупав Київ у крові».
До речі, щодо самоідентичності: вона в той час утверджувалася й через розвиток кооперації на селі. Цьому присвячено чимало сторінок «Волині»: звітні збори, вибори управи кооперативу, в якому не лише розвивали торгівлю, а й займалися просвітництвом, вели дебати про таке мінливе життя-буття. Власне, завдяки об’єднанню в кооперативи люди виживали в ті нелегкі часи! У «Волині» вони дискутують про те, що, мовляв, у одноосібника все продається краще, відтак – зиску в нього більше, що молодь не хоче працювати на розвиток кооперації…
Тобто, Улас Самчук відводить кооперації чільне місце в житті українського села, усвідомлюючи, для чого вона створена і як влаштована. Бо на Здолбунівщині, де він зростав, перші споживчі товариства виникли в 1902 році, в сусідній Острожчині – в 1903-му. Він, дитина свого часу, тонко відчував пульс українського села й переносив його на сторінки своїх книг. Тобто, його непересічна творчість прикметна ще й кооперативною тематикою.
На малій батьківщині Уласа Самчука цінують і шанують. Національний університет «Острозька академія» за підтримки єдиної розпорядниці спадщини Уласа Самчука Оксани Бризгун-Соколик (Канада) вже вдесяте оголосив конкурс для студентської та учнівської молоді. Нині він має назву «Улас Самчук на культурному фронті сучасної російсько-української війни» і проходить у чотирьох номінаціях.
…Одне слово, маємо відповідь на історичне питання Черчилля, заради чого ми воюємо: заради нашого світлого соборного майбутнього, яке формуємо на таких непересічних постатях, як Улас Самчук.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
ДОВІДКОВО:
Улас САМЧУК народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань тодішнього Дубенського повіту Волинської губернії. Коли йому було 8 років, сім’я переїхала до Тилявки Кременецького повіту (нині Тернопілля). Засновник і редактор газети «Волинь» (1941-1943 роки), що виходила в Рівному. Добре володів німецькою, польською, чеською, російською, менше – французькою. Входив до складу ОУН, згодом – член уряду УНР у вигнанні. В різні роки студіював у Бреславському та Українському вільному університетах, жив і творив також у Чехословаччині, Німеччині, а з 1948 року – в Канаді. Там і помер 9 липня 1987 року, похований на Українському цвинтарі святого Володимира поблизу Торонто.