Шостого березня випала гарна нагода привітати з ювілеєм голову ревізійної комісії споживспілки Марію Вознюк. Голова правління Петро Бараш вручив їй одразу дві Почесні грамоти – правління Укркоопспілки та ЦК профспілки працівників споживчої кооперації та правління Споживспілки й обласної профспілкової організації. Та відзначив: «Порядок, вимогливість, справедливість, відповідальність, – це ті риси, як Марія Григорівна сповідує в роботі і в житті. Пишаюся, що ми працюємо разом».
…Неначе вчора Марія Кравчук – проста дівчина з Уїздців, що на Здолбунівщині – приїхала випробувати долю до Львівського торгово-економічного інституту. На спеціальність «Фінанси та кредит», яку обрала, був найвищий конкурс – 5 чоловік на місце. Вона гідно витримала його: 14 балів із 15 можливих. І Марія вже студентка, – її радості не було меж!
Студентські роки промайнули, як одна мить: і ось вона вже старший ревізор контрольно-ревізійного управління Кримської облспоживспілки, куди поїхала за розподілом. А на календарі – 1974-ий… У 1978-му її призначають начальником відділу. Здавалося б, усе складається: і кар’єра йде вгору, й життя в сонячному Криму налагоджується. Та Марію, наче магнітом, тягне додому: не вистачає рідних людей поруч, свого колориту. Тож вона сама їде в Укоопспілку й просить погодження на зміну місця роботи, – її кличе мала батьківщина.
- Я прийшла до заступника голови правління облспоживспілки з фінансів Миколи Вознюка – був у нашого Миколи Борисовича такий тезка, професійний і розважливий чоловік. А він і каже: «То Вам же треба посаду, відповідну до тієї, що мали». Так мене призначають начальником контрольно-ревізійного відділу по громадському харчуванню облспоживспілки. Її тоді очолював Володимир Гайдук – фронтовик, у якому органічно поєднувалися фаховість, мудрість та людяність. Якось мені запропонували перспективну посаду в районі, приїхали з офіційною пропозицією. А він відповів: «У нас на Марію свої професійні плани», – пригадує Марія Григорівна.
І ці плани втілювалися в життя: з 1982-го вона – заступник начальника контрольно-ревізійного управління облспоживспілки, а з 1984-го – незмінна голова ревізійної комісії. Пишається тим, що Володимир Гайдук узяв її під свою неофіційну опіку. Вже коли вийшов на пенсію, зустріне, було, на вулиці, та й розпитує, як справи, як складаються взаємовідносини між правлінням та ревізійною комісією. Я ж думаю про те, який вагомий життєвий бонус мають люди, котрим пощастило з такими наставниками: є з ким порадитися, чи й душу вилити. Цікаво, що за якимось неписаним каноном наша розмова відбувалася 28 лютого – в День народження Володимира Гайдука. Вдячні кооператори поклали до його меморіальної дошки жовто-блакитні квіти пам’яті. Бо той, хто не шанує свого минулого, навряд чи може розраховувати на достойне майбутнє…
Для Марії Кравчук, згодом Вознюк ( символічне для рівненської кооперації прізвище) на першому місці завжди була робота. Вона достеменно знала всі нормативні документи споживчої кооперації, більш ніж сумлінно ставилися до кожної ревізії, бо розуміла: за цифрами – без перебільшення, людські долі.
А скільки молодих фахівців поставила на крило! Серед них – приміром, нинішній директор гуртово-роздрібного об’єднання облспоживспілки Сергій Дубарець, голова правління Гощанського райспоживтовариства Ігор Смикало.
Плекала, вигранювала свої професійні навички і щодня оздоблювала їх новим досвідом та мудрістю, що приходили з роками. Тепер уже вона відіграє для молодих кооператорів ту роль, яку свого часу відіграв у її житті Володимир Гайдук… Причому, не лише рівненських: частенько чула, як Марії Григорівні телефонують колеги з інших областей щоб почути мудру пораду. Бо в споживчій кооперації вона працює незабаром… півстоліття! А в Рівненській споживспілці – 45 років, з них майже чотири десятиліття – головою ревізійної комісії. Ось такі дати збігаються з її ювілейним днем народження, який відзначатиме шостого березня.
- Я – весняна людина, тож мені хочеться щасливої весни й нашої перемоги. Здавалося б, і не до ювілеїв сьогодні, – але куди від них подінешся? Тут, у кооперації, все моє життя, тут моя друга родина, з якою навпіл ділю радощі й тривоги. Вдячна всім колегам за те, що маю честь працювати з ними, – каже Марія Григорівна.
Нещодавно війна, яку й без того переживає глибоко, вразила її в самісіньке серце: під Бахмутом поклав життя за Україну член її родини. Сиротою залишився його 15-річний син…
Але вона, як і всі ми, не втрачає віри в нашу перемогу: каже, обов’язково хоче побувати в українському Криму, де залишила частинку своєї молодості. Та небайдужої душі.
І якби довелося прожити ще одне життя, вона знову стала б на кооперативну стежку: ту, яка відточила фаховість, оздобивши її, наче діамант, глибокою мудрістю.
З роси й води Вам, наша весняна ювілярко! І – до ста літ без старості в новій соборній щасливій Україні! Інна ОМЕЛЯНЧУК