Зателефонували з Дубенського райспоживтовариства: «У нашого менеджера з логістики Ірини Гаврилюк другого лютого золотий ювілей. Хочеться говорити про цю людину з великої літери лише гарні слова…»
Як просто і водночас багато сказано в цих звичних, на перший погляд, фразах колег! У них не лише повага й шана, а й бажання взаємної підтримки в буремні для України та всіх нас часи. А ще – прагнення поділитися добром, якого, погодьтеся, забагато просто не буває. Надто ж тоді, коли життєва стежка в людини – єдина, кооперативна, без жодних манівців та викрутасів…
Ірина, корінна дубенчанка, закінчила Рівненський кооперативний технікум за спеціальністю «Організація торгівлі». Й повернулася до рідного Дубна, де працювала продавцем – тобто, почала з самісіньких азів непростого торговельного ремесла. Як же прислужився їй той безцінний досвід, коли очолила кооперативне підприємство «Мирогощанське»! Тоді за поданням правління портрет Ірини Гаврилюк уперше потрапив на обласну Дошку пошани: організація торгівлі – її справа.
«Так було кілька разів: якщо відзначати й заохочувати, то нашу Ірину. Вона – людина безвідмовна», – говорила голова правління Дубенського райспоживтовариства Галина Купрін.
Справді, чи то виїзну торгівлю організувати ( до Дня міста, Дня Незалежності), чи на Козацькі могили в Пляшеву виїхати, – тут Ірина Гаврилюк була за головну. Нині виїзної торгівлі «під дати» немає, – але це зовсім не означає, що в неї поменшало роботи.
Навпаки: менеджер з логістики – це і організація роботи з постачальниками (від початку війни їх довелося оперативно диверсифікувати, щоб споживачі не відчули товарного голоду), і постійна прискіплива робота з викладкою та планограмами, й обслуговування бюджетних установ – приміром, шкіл, до яких дубенчани щодня везуть свіженьку продукцію. Ось так, гривня до гривні, й наповнюється кооперативна скарбничка.
На жаль, після важкої хвороби відійшов за вічну межу вірний життєвий супутник Ірини Олександрівни – її чоловік. Але життя продовжується. Тож сильна духом жінка знаходить утіху в дітях: старша донька – педагог, молодша – ще школярка. А зятя, який нині захищає Україну, вона теж вважає сином… І щодня просить у Всевишнього допомоги та небесного заступництва за всіх наших мужніх соколів.
У свій золотий ювілей загадує єдине для українців бажання: Перемоги й миру!