ІСТОРІЯ УСПІХУ. Як співвітчизники, котрих вигнала з рідних домівок війна, з допомогою кооператорів «пускають коріння» на Рівненщині?
… У містечку з промовистою назвою Гоща (від слова «гостинний»), що за 25 кілометрів від Рівного, знайомимося з Тетяною та Дмитром Власовими – власниками рекламно-виробничої компанії «Алексія», їхнього сімейного бізнесу. В приміщенні кооперативного ресторану тепер на всі голоси «виспівують» швейні машинки. Сорок робочих місць – то, погодьтеся, цілком конкретний результат роботи релокованого бізнесу з Харкова. Ще 15 швачок працюють у Рівному. Отже, за рік роботи Власові вже навіть перевершили ту кількість робочих місць, яку мали в Харкові.
Їхали під градами та бомбами
«Ми виїздили з Харкова торік 10 березня. По місту працювали гради, а над ним робили свою чорну справу ворожі літаки… Звісно, що рішення про виїзд ухвалили на марші й робили все надоперативно. У Рівному підшукали житло для найму, бо приїхали втрьох: я, чоловік та його мама. І чотирилапі члени сім’ї – три котики й собака. Натомість мої батьки залишилися в рідному селі Липці, що за 10 кілометрів від російського кордону на Харківщині: на той час воно було окуповане на довгих дев’ять місяців. Тепер уже зрозуміло: забираємо їх до себе, – Рівненщина стала для нас другою домівкою», – каже Тетяна.
Цікаво, що приміщення для цеху в Рівному їм запропонував народний депутат Дмитро Соломчук ( до речі, випускник нашого кооперативного технікуму), з яким були знайомі: мовляв, працюйте. Там установили перші машинки та підшукали працівників. Із цим допоміг обласний центр зайнятості. Його директор Іван Ткачук просто на зустрічі в обласній військовій адміністрації запропонував підтримку.
«Це, зокрема, тримісячне навчання, яке проводять наші фахівці, – але на потужностях самої компанії: тобто, йдеться про дуальну форму – поєднання теорії з практикою. До того ж, ми відкрили новим роботодавцям і оплачуване стажування майбутніх працівників на робочих місцях, і перекваліфікацію через ваучери, – словом, усі можливості, які навіть у цей буремний час дає держава. Втім, оскільки професія швачки сьогодні надактуальна, запропонував Власовим розглянути варіант розміщення основних потужностей у Гощі: це недалеко, логістика хороша, а шансів підшукати працівників – більше, ніж у Рівному», – розповідає Іван Ткачук. Так і зробили, активно задіявши й можливості місцевої філії центру зайнятості.
Нові можливості для громади
Голова Гощанської територіальної громади Микола Панчук запропонував для оренди кілька приміщень. Утім, Власови зупинилися на тому, що від Гощанського райспоживтовариства: їх влаштувала і локація в центрі селища, й площа в 560 квадратних метрів. Тепер тут працюють два цехи: закрійний та швейний. Проєктні менеджери громади допомогли Власовим виграти грант у 300 тисяч. За ці кошти докупили обладнання: тож уже мають 80 сучасних машин.
«Ну хіба за такої співучасті в нашій новій долі ми могли не перереєструвати бізнес у Гощі? Звісно, ми це зробили майже одразу – тож основні податки сплачуємо до бюджету громади. Це справедливо: адже люди, які в нас працюють, – із Гощі або ж із навколишніх сіл. І якщо в Харкові ми здебільшого експериментували з виготовленням рекламних зразків, логотипів, – то на Рівненщині виконуємо державне замовлення, – шиємо форму для захисників. Нині це два найменування: штани військові зимові та костюм літній польовий. Тут висока відповідальність: креслення, держстандарти, ймовірні перевірки якості, умовно кажучи, кожного шва. Але хіба можемо дозволити собі працювати без повної віддачі? Звісно, ні. Тканини теж маємо якісні. Хлопці тримають над нами небо, щоб ми в тилу викладалися на всі сто», – каже Тетяна. І додає: шитимуть одяг для військових аж до нашої перемоги.
…У цехах тепло, жодного дискомфорту в доволі холодний квітень. Обігріває капітальне приміщення котельня на твердому паливі, яку облаштував орендодавець – Гощанське райспоживтовариство. Він же й вікна замінив, і кочегара найняв, і послуги з опалення надає. Ось така взаємовигідна співпраця. Так і розкручується економічне колесо громади. Відомий економіст Роман Шеремета стверджує: щоб один захисник повноцінно воював на фронті, в тилу має працювати щонайменше 15 людей на різних ділянках. У Гощі, як на мене, маємо саме той приклад. Серед працівників цеху – і колишня сільська голова, і жінки, що повернулися з італійських заробітків, і внутрішні переселенці.
Ремесло без хліба не залишить
Голова ж громади Микола Панчук ділиться ще однією новиною:
«Нещодавно до нас релокувалося професійно-технічне училище з Бахмута, яке готує швачок, кухарів, слюсарів. Воно вже обживається в двоповерховому приміщенні поліклініки, яку ми перевели до лікарні. На першому поверсі будуть навчальні аудиторії, на другому – гуртожиток, облаштовуємо й повноцінне укриття, щоб наступний навчальний рік розпочати в звичному форматі. Нині ж 450 учнів розкидані по Україні й здобувають освіту он-лайн».
До речі, Гощанська громада не має професійно-технічного навчального закладу, – зате тут розвинена легка промисловість. Тож і корінні жителі матимуть можливість здобути робітничу професію поруч із домівкою. Бо ремесло, вірно підмічено, без хліба не залишить. Особливо нині, коли умілі руки в буквальному сенсі на вагу золота. Частина викладачів переїдуть на Рівненщину, 20 працівників уже підібрали в громаді. Практику майбутні швачки проходитимуть на швейному виробництві Власових – з можливістю працевлаштування. А слюсарі – в міжшкільному комбінаті громади, кухарі – в навчальному кафе, яке вже облаштовують. Влаштуватися ж на роботу зможуть у тому числі до місцевих кооперативних закладів.
Так виклики війни перетворюють на можливості. Гостинна Гоща нарощує демографічні та економічні м’язи: тут немає «своїх» і «чужих», всі почуваються єдиною українською родиною. Міцний тил безперебійно працює на нашу перемогу.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
Є хліб – буде й перемога
Ігор СМИКАЛО, голова правління Гощанського райспоживтовариства:
Ми всерйоз розглядаємо оренду як самостійний вид господарювання. Алгоритм роботи тут такий: спочатку модернізуємо те чи інше приміщення, яке хочемо здати. Тоді знайти орендаря – не проблема. До того ж, за такого підходу ціна квадратного метра зростає. Так, у селі Чудниця капітально відремонтували ще одне з приміщень, оформивши його в теплих жовтогарячих кольорах кооперативного бренд-буку. Усі 19 наших магазинів – такі ж. Зробили й автономне опалення, встановивши твердопаливний котел від рівненського «Агроресурсу». До речі, такі котли вже не перший рік обігрівають наші магазини: тому виправдали себе в роботі, їх технічний супровід теж здійснює виробник.
Одразу ж знайшовся орендар, який розмістив тут хлібопекарський цех. А, як мовиться, є хліб – буде й перемога. Цим хлібом та хлібобулочними виробами, що виготовлені на натуральних складниках, торгуємо в наших магазинах. Ось така співпраця: працюють тут місцеві жителі; й виробник, і ми, кооператори, сповна сплачуємо податки до бюджетів різних рівнів. А в найвіддаленіших куточках не лише Гощанської, а й Бабинської та Бугринської громад завжди є свіжий хліб за помірною ціною.