«Висловлюю величезну подяку всім, хто долучився до збору на авто. Машина вже в нас. Разом до перемоги!» – коротко написав у соцмережах 27-річний воїн Максим Корчик під фотографією «Мерседеса vito». Разом із 25-річним рідним братом Олексієм вони нині на Бахмутському напрямі: тримають над нами, земляками, тривожні, але ж мирні світанки…
Обоє захисників – сини продавця магазину села Тріскині Стрільського споживчого товариства Сарненської райспоживспілки Олени Корчик.
Вона, мама, відчуває ціну наших мирних світанків кожною своєю клітинкою. Кожним нервом. І – величезним українським серцем. Так часто буває, що одна частина її серця плаче, а інша – радіє. Плаче, коли бачить по телевізору, на яке пекло перетворили нашу землю загарбники (а там – дві її кровиночки!). І водночас пишається, що Максим та Олексій – серед справжніх чоловіків, які добровільно вирішили стати на захист Вітчизни. Вони навіть не радилися з батьками, бо знали: це не додасть їм здоров’я. Але по-іншому зробити просто не могли…
Хлопці майже рік служили під білоруським кордоном, набували бойових навичок, шліфували вміння. Адже у кожного- мирна професія: Максим – історик-міжнародник, Олексій – магістр економіки. Обидва – випускники Національного університету «Острозька академія», свідома еліта нації. Тож не дивно, що наша еліта ухвалює саме такі, зрілі, відповідальні та вчасні рішення. І ставить Україну вище від особистих життєвих планів: їх тепер жорстко й жорстоко коригує війна… А біля батьків залишився наймолодший – 16-річний студент коледжу Ілля.
…У тривогах і нових клопотах піднімаються раніше від сонця і Олена Василівна, і її чоловік Михайло Юхимович – трударі, шановані в селі люди, до яких земляки йдуть на пораду та розраду. Знають: тут завжди допоможуть і словом, і ділом. Нині ж розради та допомоги часто потребують вони самі. Й отримують її!
«Нещодавно батьки попросили долучитися до збору коштів на машину для підрозділу, де служать їх сини: це, звісно, треба було зробити оперативно. Ми ж вирішили звернутися до правління споживспілки та колег із усієї області: кооперативна солідарність ніколи нас не підводила. Підтримав голова Петро Бараш: за кілька днів було зібрано 45 тисяч, – і це значна частка вартості «залізного коня», який уже працює на передовій», – вдячний колегам голова правління Сарненської райспоживспілки Віктор Красько.
Голова правління Стрільського споживчого товариства Анатолій Кедрич продовжує: « А ще чимало коштів зібрали небайдужі односельці. Батько оперативно привів машину до ладу й особисто відігнав її на схід. Звісно ж, наповнену домашнім теплом та затишком – різноманітними смаколиками, які не втомлюється пекти мама». Шкода тільки, що своїх соколів тато не побачив: були на завданні, – тож по «пташку» приїхали побратими.
Анатолій Кедрич поспішає якнайбільше розповісти про Олену Корчик, яка працює в магазині села Тріскині щонайменше 20 років:
«Скажу так: хто б до нас не приїхав, сміливо вези в Тріскині. Там тобі й порядок, і викладка, й привітні дівчата, на яких можна покластися. У магазині «Товари повсякденного попиту», є все – від хліба до городнього інвентаря чи білизни. Товарообіг – 450 тисяч на місяць, у першому кварталі цього року мають зростання майже на 25 відсотків порівняно з відповідним періодом минулого. Словом, і Олена Корчик, і її напарниця Жанна Адамець – ті, кого ставимо за приклад іншим».
Батьки захисників кажуть: не маємо права передати війну в спадок нашим дітям. І мріють про мир в усій Україні. Той, який принесе їм щасливих синів, невісток та онуків…
На фото: Олена Корчик на робочому місці