Заступник голови правління Рівненської споживспілки Олег Татарин пішов у засвіти несподівано й тихо: наче не хотів завдавати нам усім зайвих турбот і клопотів. Його не стало 15 травня 2021-го, коли в Україні відзначали День сім’ї, якою дорожив понад усе. Відтоді осиротіли не лише дружина та донька Олега Олександровича, – вся кооперативна спільнота.
- Кооперація, без перебільшення, була його другою родиною: всі ми це знали й повсякчас відчували. Адже Олег Татарин – потомственний кооператор. Професійний, сумлінний, чесний, порядний, уважний, – лише найкращими словами можна схарактеризувати цього світлого чоловіка й колегу, якого нам усім так не вистачає й сьогодні, – каже голова правління споживспілки Петро Бараш.
У нього була мрія – відновити повноцінне кооперативне господарювання в рідних Великих Межирічах. Як тоді, коли він був ще зовсім маленьким, – але вже допомагав татові-кооператору. Але… здійснити її Олег не встиг.
Тож справу продовжив молодший брат Юрій, який очолив Великомежиріцьке споживче товариство. Звісно ж, за потужної підтримки правління споживспілки: голова Петро Бараш ухвалив рішення надати межирічанам необхідну фінансову допомогу для відтворення власного господарювання.
Уже в переддень нового, 2022-го року, в центрі села відкрили сучасний маркет, який став найкращою пам’яттю про відданого кооперації та малій батьківщині земляка. Й хоча його становлення цілком припало на воєнний час, щомісячний товарообіг маркету впевнено перетнув позначку в мільйон гривень. І це – воістину золотий мільйон, який односельці Олега Татарина кладуть до кооперативної скарбнички: попри блекаути та повітряні тривоги. За зароблені кошти нині модернізують фасад та прилеглу територію, аби маркет став ще й окрасою центральної садиби Великомежиріцької територіальної громади. А до її бюджету вчасно та сповна сплачують чималі надходження, які працюють на перемогу.
… Колеги не вперше відвідують могилу Олега Татарина в його рідному селі. Ось і в переддень професійного свята, яке вдруге відзначаємо у воєнних реаліях, вирішили вклонитися його світлій пам’яті. Нині тут постав величний пам’ятник, де Олег – усміхнений і в гарній українській вишиванці. Він так плекав наші традиції, які увібрав із молоком матері, так хотів добра для України, для кооперації, для своєї родини.
Кожен подумки сказав йому найсокровенніше, поділився тим, що на серці, а можливо, попросив поради чи розради… І залишив на граніті квіти – жовті й червоні троянди вдячності. За те, що Олег Татарин був у нашому житті.
Людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Ми пам’ятаємо: спи спокійно, наш незрадливий вірний друже…