Так сказав голова правління Костопільської райспоживспілки досвідчений господарник Леонтій Безнюк. Адже війна вже постукала чи не в кожну тутешню кооперативну сім’ю… І чоловіки, сини та брати, не вагаючись, стали на захист України, – вона ж бо у нас одна.
У Мирному моляться за мир
На в’їзді до села з найкращою в цілому світі назвою – Мирне – нас зустрічають лелеки. Ці горді птахи, каже повір’я, оселяються там, де живуть добрі та щирі люди. А ще – неголосні патріоти України, готові покласти за неї найдорожче – життя.
…Продавчинь торговельного комплексу Наталку Єніч та Любов Натяжко, звісно ж, застаємо за роботою. Наталка розвантажує різнокольорові контейнери з кришечками ( тут їх активно збирають), Люба обслуговує покупців, – триває звичний тиловий робочий день.
І тільки стривожені очі, великі озерця яких ось-ось розхлюпають сльозу, виказують: у дівчат на серці камінь. Так і є: чоловіки обох – на передовій: обидва Сергії, односельці, обидва пішли на фронт одночасно, в лютому цього року. Тільки один Сергій на Запорізькому напрямі, інший – під Слов’янськом: гаряче, ще й як гаряче, на кожному!
- Знаєте, доки не почуємо отого воістину золотого дзвінка із запитанням, як ми тут, руки опускаються. А в селі ж нині роботи непочатий край – жнива! Уже й комбайнера знайти проблема, хлопці здебільшого воюють. Але нічого, дамо собі раду, – нам би тільки перемогу здобути, – в один голос кажуть.
У кожної – по троє дітей: і старші, й молодші.
- Ми хоч і багатодітні, але Сергій не хотів цим прикриватися. Так і сказав: не хочу, аби ще й наші діти воювали. До речі, синам Дмитрові й Богданові нині 19 і 18, вони студенти. А як тільки почалася війна, були ще неповнолітніми, могли на навчання за кордон поїхати… Та хлопці одразу як відрізали: нікуди ми не поїдемо! Нині ж, кажуть, готові стати на захист рідної землі поруч із батьком. Щоб сестричка, трирічна Софійка, спала спокійно. І знаєте, я ними дуже пишаюся, – розкриває душу Наталка Єніч.
- Наші чоловіки тримають себе на позитиві, вірять: буде перемога, і наближають її. Тож і ми не маємо права розслабитися чи впасти у відчай: тримаємо стрій. У цьому й робота, і всі колеги допомагають. Он до Великодня наш Миколайович (це про Леонтія Безнюка – авт.) відправив хлопцям посилки з домашніми стравами, що приготували кухарі комбінату громадського харчування: які ж вони вдячні були! Неначе вдома побували, кажуть, коли скуштували. Отак, єдиною родиною,й живемо.
Наталка Єніч активно просуває в Мирному сучасні методи торгівлі. Вона створила у вайбері групу з односельців, де одразу виставляє новинки. А фішка їхнього магазину – смачна натуральна продукція власного виробництва. Вона, так би мовити, брендова: костопільські кухарі та кулінари «тримають марку» вже не перше десятиліття.
- Як тільки вона надходить, виставляю в групу повідомлення, й люди підтягуються. А ще в нас є термінал, де активно платять комунальні послуги та Інтернет: старші люди, звісно, з нашою допомогою його освоюють. Маємо й термінал для безготівкових розрахунків, – а це чималий відсоток. Люблю роботу продавця насамперед за можливість спілкування. От прийде людина, розкаже про свою проблему, поділиться наболілим, поговоримо, – і, дивися, знайдемо рішення, – каже Наталка.
І вже поспішає продемонструвати покупцеві щойно отриманий від торгового дому «РіКоС» набір посуду: мрія кожної господині! Адже в сучасному просторому приміщенні вистачає місця не лише на продуктову групу, – а й на господарську, на електротовари, – на все, що необхідне людям для життя. А кооперативний магазин (надто нині, у війну) відіграє ще й роль, сказати б, психологічного хабу. І це для людей важливо: поки державні програми дійдуть до села, і психологом, і реабілітологом для родин захисників є звичайна продавчиня. А надто – якщо і вона сама – представник такої ж родини. Хто і коли задумається над цим? Та тут не подвійна – потрійна життєва сила потрібна!
«Дякуємо за сина-захисника…»
«Як почую: мамо, все добре, я живий! – тоді вже посплю ніч. А так – постійно на заспокійливих, уже приймати їх несила. Ці дні на якомусь автоматі працюю – адже п’ятий день без зв’язку, син Ігор же на Лиманському напрямі», – розповідає продавець магазину в Лісополі Ніна Годун. І гордо демонструє отриману в Міжнародний день кооперативів подяку від правління райспоживспілки: за сумлінну роботу та виховання сина-захисника. Подяка на видному місці в магазині: кожен, хто заходить, бачить, хто перед ним. І з якою повагою як ставляться до матерів наших захисників у споживчій кооперації: таку ж подяку отримала кожна з них.
Магазин села Данчиміст хоч і менш сучасний, – та працює тут не менш патріотична Лідія Яцутик. Її чоловік Сергій захищає нас під гарячим Куп’янськом – він і водій, і майстер із ремонту техніки. На момент нашої зустрічі завершувалася його 10-денна відпустка – тож пані Лідія раділа, що побачилися вже вдруге. І дякувала рідній райспоживспілці за те, що солдатові в дорогу щоразу передають домашній пайок: ковбаси, печене м’ясо, випічку, мед як природній антибіотик. Звісно, каже, воїнів нині добре годують, – але ж відчути справжній смак свого дитинства хочеться кожному.
І тил наближає перемогу
Нелегко й на економічному фронті, який тримається здебільшого на жіночих плечах. Але навіть за таких неймовірних обставин костопільці не дають собі слабинки. Розуміють: війна в нас народна, тому ефективна робота в тилу – прямий шлях до перемоги. Ось і нещодавно правління преміювало тих продавців, які мають найвищий товарообіг: це магазин №1 у селі Великий Стидин, у Глажевій та Борщівці. Так тут роблять завжди, заохочуючи до ще більш ефективної роботи. Загалом же в липні Костопільська райспоживспілка впевнено перетнула позначку 5-мільйонного товарообігу. А ще за місяць виготовили 500 кілограмів напівфабрикатів, які реалізували через власну мережу. Ось він, цілком конкретний вимір того неголосного патріотизму й любові до свого, рідного. Це не лише робота та заробіток для людей (до речі, зберегли всі робочі місця), а й життєдайні для економіки податки.
Уже завершують підготовку до зими: заздалегідь придбали 25 тонн торфобрикету – це сто відсотків від потреби, ось-ось закриють потребу в дровах, яких у цьому лісовому краї вистачає. Торік завдяки потужному генераторові практично не відчували перебоїв зі світлом в офісі райспоживспілки, де працюють також і орендарі. Тож уже тримають його напоготові. Як і акумулятори для ресторану та кондитерського цеху. А ще придбали економні світлодіодні лампи.
КОМЕНТАР
Пам’ятаймо про ціну нашої свободи
Леонтій БЕЗНЮК,
голова правління Костопільської райспоживспілки:
- Безмежна повага й низький уклін матерям, дружинам, сестрам, бабусям, чиї рідні боронять нас від огидного ворога. Коли ми проводили збори за підсумками нашої роботи, продавець із Рудні Надія Кручок як опустила голову, так і підняла її, коли все закінчилося. Бо в неї син на передовій, розумієте? Та в нас кого не візьми, – в сім’ї хтось служить. У моєї заступниці з фінансів Надії Ходаковської син – кадровий військовий, полковник. Як же чекає мама на його дзвінок! Нещодавно провели в останню земну дорогу її племінника – звичайного хлопця, який загинув під Бахмутом, де був у штурмовій бригаді… На передовій син шеф-кухаря ресторану «Кристал» Марії Корніюк , зять та племінник головного бухгалтера комбінату громадського харчування Марії Мельник, онук нашої прибиральниці Раїси Рябушкіної, якому ми допомогли придбати бронежилет. Нехай та броня допоможе зберегти йому життя! Зі своїм племінником Романом, коли він вийшов із Северодонецька, я розмовляв півтори години. Він так і сказав: «Дядьку, я наче вдома побував». Хлопці ж бо дуже цінують звичайне спілкування з рідними, воно для них тепер на вагу золота. І знову він на передовій.
Знаєте, в нашому ресторані «Кристал» уже півтора року немає весіль, – тільки похорони. Ось і сьогодні знову замовили обидва зали – великий і малий, люди хочуть достойно провести рідних в останній земний путь. Віримо: наші захисники полягли недаремно. Ми здобудемо святу перемогу, відбудуємо Україну. А наші діти й онуки житимуть на мирній благословенній Богом землі. Й завжди пам’ятатимуть, яку надвисоку ціну ми заплатили за нашу свободу.
На фото: продавці магазинів Костолпільської райспоживспілки: Наталка Єніч та Любов Натяжко (Мирне); Ніна Годун (Лісопіль); Лідія Яцутик(Данчиміст).