Як Бахмутський центр професійно-технічної освіти інтегрується в Гощанській громаді на Рівненщині
…Новенькі двері Бахмутського центру професійно-технічної освіти, що нині працює в Гощі, прочиняю рівно о восьмій. І одразу ж (інтуїтивно відчула, що це саме він) зустрічаюся з директором Ігорем Гаєвим: «Ви до мене?».
Пропонує подивитися, що ж, власне, вийшло з перепрофілювання приміщення поліклініки у повноцінний навчальний заклад:
- Тут у нас навчальні класи – інформатика, математика, інші предмети. Тут – лабораторії за фаховим спрямуванням. Навіть більше: за професією «Швачка» ми ще в Бахмуті відкрили навчально-науковий центр і перенесли його сюди. Тепер створюємо подібний уже за електроспеціальностями : він об’єднає чотири затребувані спеціалізації: електромонтер, електрослюсар, електрозварник та черговий електропостачань. А це – кімната для приготування їжі, поруч – побутова кімната з двома пральними машинами. На другому поверсі маємо вітальню з плазмою та великим круглим столом, де й проводимо переважну більшість заходів. Ще в кількох кімнатах проживають учні, що приїхали з нами, переважно діти-сироти, – оперативно знайомить директор, так би мовити, з інфраструктурою.
І хоча в частині приміщення ще триває ремонт, це не заважає навчальному процесові. У класах та лабораторіях тепло, – працює твердопаливна котельня. Комунальні послуги (як і заробітну плату персоналу та стипендію для студентів) фінансує держава.
Першого вересня державний заклад «Бахмутський центр професійно-технічної освіти» розпочав навчальний рік на новому місці в змішаному форматі: частина учнів та викладачів працюють стаціонарно, частина – он-лайн, – війна ж бо розкидала їх по всій Україні.
У Бахмуті цей потужний заклад професійно-технічної освіти готував фахівців 12-ти робітничих професій, маючи навчальну базу ще й у Соледарі, Миронівці та Часовому Ярі. З перших днів війни стали гуманітарним хабом, прийнявши земляків із Попасної, де вже тривали бої. Затим поїхали люди з Сєверодонецька, із розбомбленого Соледара…
«Ми прийняли понад півтисячі людей, а на постійній основі в нас проживало 150, переважно жінки з дітьми. Одночасно налагодили пошиття білизни та розвантажувальних жилетів для наших захисників. Це був такий, знаєте, цілодобовий конвеєр добра. Додому мені вдавалося дістатися раз на тиждень, щоб помитися. Поруч удень і вночі були ось ці «дівчата» – мої бойові заступниці Ганна Макарова, Оксана Захарова, Людмила Калініченко. Нині всі вони працюють тут, переїхали разом із родинами. А пані Роксоліна Букчачийська переїхала з сім’єю з окупованого Приморська, що на Запоріжжі», – знайомить із ядром колективу директор.
…Вже у квітні 2022-го всі зрозуміли: залишатися в Бахмуті вкрай небезпечно. Треба виїжджати самим і рятувати заклад. Шукати шансів на нове життя поїхав директор. Натомість його «дівчата» організували все так, що он-лайн навчання та спілкування не припинялося й на день. Незалежно від того, кого й куди закинула війна… Отак, у взаємопідтримці, й трималися учні та викладачі єдиною незламною родиною.
«Від колег із Української інженерно-педагогічної академії дізнався про Миколу Панчука, голову Гощанської територіальної громади на Рівненщині, що зацікавлений у професійно-технічному навчальному закладі. Вперше ми зустрілися з ним у серпні 2022-го. Микола Миколайович одразу ж підтримав не лише релокацію, а й запевнив у допомозі з житлом для працівників, що було для нас украй важливо. Та підтвердив наміри офіційними листами до Донецької ОВА та до Міносвіти та науки України», – розповідає Ігор Гаєвий.
І закипіла робота. Спершу із Бахмута вдалося вивезти обладнання для підготовки швачок – ще новенькі швейні машини на мільйон гривень. Цікаво, що саме на них у Гощі розпочала роботу рекламно-виробнича компанія «Алексія», яка також релокувалася з Харкова. Саме Микола Панчук познайомив її власницю Тетяну Власову з Ігорем Гаєвим: їх одразу ж поєднала довіра. Обладнання для підготовки інших фахівців за допомоги наших військових вивозили спочатку до Дніпра, затим різними шляхами – до Гощанської громади. А зберігали в приміщенні школи в селі Садове.
Тим часом депутати Гощанської громади одноголосно підтримали рішення про передачу в оренду «Бахмутському центрові професійно-технічної освіти» приміщення поліклініки. Саму ж поліклініку, вирішили, перемістять на територію лікарні: місця цілком вистачає, та й пацієнтам зручніше. Звісно, частина медперсоналу обурювалася – не всім хотілося виходити із зони відносного комфорту .
«Втім, сьогодні від образ не залишилося каменя на камені: навпаки, персонал дякує за умови, які для нас створили, модернізувавши приміщення. До того ж, у сімейних лікарів додалося декларацій: нові жителі громади тепер їхні пацієнти», – ділиться головний лікар Галина Козяр.
Той таки Микола Панчук познайомив Ігоря Гаєвого із гощанкою Валентиною Музичкою, яка нині працює старшим майстром.
«Разом із пані Валентиною ми проїхали всю громаду вздовж і впоперек: зустрічалися з учнями, з батьками, розповідали про наш навчальний заклад, який запрацює в Гощі з вересня 2023-го, запрошували на навчання», – веде далі директор.
Неабияк підсилив команду персоналу волонтер та місцевий умілець Петро Коробчук – нині завгосп. У цього чоловіка робота просто горить у руках: він уміє, здавалося б, із нічого створити все. Як-от, приміром, протитанкові їжаки чи «буржуйки» на передову, ліку яким уже й не пригадує: в хід іде все «підручне» залізо. Тепер працюють разом із учнями: що вміти – за плечима не носити.
Одне слово, перепрофілювали поліклініку під навчальний заклад власними силами. Причому, зробили це за літо: працювали від ранку до смерканку – адже пообіцяли учням перше вересня!
«Нам допомагали всі: громада, Рівненська обласна військова адміністрація, благодійні фонди «Восток SOS!» та «КримSOS!», представництво ЄС-ПРО ООН, благодійний фонд Віктора Щербачука, підприємці, організації, навіть католицька та лютеранська церкви. І напрочуд щирі люди, які просто приносили на квартири, де оселилися наші співробітники, харчі чи, приміром, постіль. Перші підручники до нас приїхали з Луцька, затим – від рівненських навчальних закладів, потім отримували їх звідусіль «Новою поштою». Війна, наче лакмус, проявила найкращі якості українців. Низький уклін вам, добрі люди», – не втомлюється дякувати Ігор Гаєвий.
Першого вересня в Гощі гостинно відчинив двері професійно-технічний навчальний заклад, якого тут ніколи не було. Довгоочікуваний дзвінок покликав за парти 575 учнів, 30 відсотків із яких – мешканці Гощанської громади. Він лунав так голосно, що, здається, чули далеко-далеко: Бахмут і Гоща – разом. А понад усе тут – Україна.
Профтех працює у змішаному форматі: хтось долучається із Житомира, хтось – із Дніпра чи Івано-Франківська. Уроки фізкультури проводять у спортзалі територіальної громади, автослюсарів та водіїв навчають на базі міжшкільного комбінату, з яким уклали угоду співпраці. А швачки мають чудову базу для практики і майбутньої роботи на вже згаданій релокованій «Алексії».
Як-от, приміром, дівчина-сирота з Бахмута Катерина Поспєлова, староста групи швачок:
«Півроку я жила в гуртожитку в Кам’янець-Подільському, куди нас, 10 сиріт із училища, вивезли від війни. Але тепер знову тут: не можу без своїх педагогів, які є і наставниками, й водночас вірними друзями. Завтра йду на першу практику: якщо буду гарно працювати, обіцяють узяти на роботу», – очі дівчини світяться бажанням самореалізації.
Дарина Залізняк та Вікторія Кузьмич – місцеві, із сіл Малинівка та Синів. Обоє обрали фах кухарів-кондитерів.
«Вчимося із задоволенням, отримуємо базову стипендію 1250 гривень. Але якщо береш участь у житті закладу, маєш премію. От, приміром, за жовтень ми отримали на картки по 2.250 гривень, адже представляли наш заклад на Х!У Всеукраїнському форумі «Формула успіху правової держави очима дітей». Він проходив у Тернополі, де ми поділилися життєвими історіями учнів із Бахмута, з якими вже стали кращими друзями. І знаєте, члени журі плакали…», – діляться дівчата.
Не встигаємо договорити, як їх уже кличуть до гурту: приїхав військовий Юрій Корж на броньованому авто, яке придбала для його бойового підрозділу рідна громада. До збору долучилися і в училищі – тут уже двічі проводили ярмарки, тож зібрали кругленьку суму. Треба було бачити, як щиро наповнювали автомобіль смаколиками хлопці та дівчата, як хотіли сфотографуватися з воїном!
Голова Гощанської громади Микола Панчук:
«Стратегія розвитку нашої громади, в якій майже 24 тисячі жителів, пронизана усвідомленням: людина – головна цінність і капітал. Тому основний акцент – на творчих працьовитих людях, яким під силу перетворити наші спільні мрії на реальність. Як ми це вже робимо разом із освітянами з Бахмута, котрі, безперечно, підсилили потенціал та інвестиційну привабливість громади. Зараз обладнуємо для їхнього проживання приміщення в Тучині: щоб нові жителі громади закріпилися тут. Дивіться: раніше наші діти їхали вчитися деінде і вже, як правило, не поверталися. Нині ж батьки дякують за можливість дати їм витребувану на ринку праці професію поруч із домівкою. Робочих рук потребуємо постійно: уже згадана «Алексія» суттєво розширює швейне виробництво, як і фірма «Фапомед», що шиє медичні халати на експорт, будується цегельня, де потрібні і слюсарі, й будівельники, й електрики, у постійному попиті кухарі, кондитери, бармени. І якщо потенційні інвестори знатимуть, що тут є можливість підготовки кваліфікованих кадрів, вони, звісно, обиратимуть нашу громаду». Ось така філософія розвитку: що тут іще додати?
… Із телефона Ігоря Гаєвого лунає мелодія «Фортеці «Бахмут»: дзвінок із департаменту освіти та науки Донецької ОВА. Відпрацьовують алгоритм роботи генераторів у випадку блекаутів. Їх тут два – більш і менш потужний. Якщо станеться знеструмлення, твердопаливна котельня працюватиме від них. Знаю: точно працюватиме. Бо такі люди слів на вітер не кидають. У кабінеті директора – бойові прапори «Азова» та інших підрозділів із автографами наших захисників. Усі знамена пройшли через передову, і в цьому їх особлива цінність. Ні, не так: вони – безцінні.
А на подвір’ї училища тріпочуть прапори Гощі, Бахмута, України та Євросоюзу. Як нагадування: до спільного європейського дому крокуємо разом.
Інна ОМЕЛЯНЧУК