Магазин у Михайлівці, що розміщений обабіч міжнародного транспортного коридору Київ – Чоп, тепер приваблює новою яскравою вивіскою СООР на жовтогарячому тлі. Єдина незручність – неможливість заїзду з тієї ж таки траси. Між тим, варто лише прочинити двері, – й ви в сучасному стильному закладі: дуже хочеться прискіпливо роздивитися та доторкнутися до всього.
«Будь-ласка, роздивляйтеся», – запрошує голова правління Радивилівського райспоживтовариства Василь Ніколайчук. І додає:
«Скажу чесно: рівень роботи цього магазину нас кардинально не влаштовував: товарообіг уже, було, впав до 120 тисяч на місяць, продавця, як кажуть, удень із вогнем не могли знайти. Тож вирішили спробувати рятівне коло – модернізацію. Як бачите, змінили все – від підлоги до стелі. Вже з першого дня літа магазин запрацював у новому форматі. Результат відчули одразу: 370 тисяч виторг у червні, не меншебуде в липні. Далі сподіваємося набирати обертів».
- А з яким же вогнем працівників шукали? – допитуюся.
- Та ми з однокласницею самі на цей«вогник» прийшли: чого ж не спробувати попрацювати в таких чудових умовах? До того ж, обоє місцеві, робота поруч, – посміхається продавець Валентина Кищун.
Цікаво, що і вона, й напарниця Олена Черешньовська свого часу трудилися в споживчій кооперації: на «багатші хліби» пішли в 1988-му. А якими ті хліби виявилися насправді, – то вже інша історія. Спробували жінки різного: і нічні зміни, й доїзди, і роботу без оформлення…
«Та й повернулися в рідну кооперацію: ми одна одній довіряємо, що важливо. Тож гадаємо, тут, де зарита пуповина,будемо найбільш корисними», – каже пані Валентина.
До речі, Олена Черешньовська перебувала на обліку в службі зайнятості: отож, за її працевлаштування на новостворене робоче місце райспоживтовариство отримуватиме компенсацію ЄСВ за 12 місяців упродовж двох років. Ось такий приємний бонус.
…Здається, тут не 80 квадратів площі, а значно більше: вдале поєднання простору, якого додає висока стеля, та насиченості товарами невисоких і водночас містких полиць, виконаних у стилі «лофт».
«От бачите, ці новенькі вітрини ми отримали від постачальників пива Львівське та Перша броварня, на морозиво – від наших партнерів Хладік та Лімо. Такої жаркої, як нині, літньої днини і на пиво, й на морозиво попит підвищений. Звісно, що виробники хочуть бути представлені на чільних місцях – отож, відгукнулися на наші пропозиції оновити обладнання. Раз на тиждень свою товарну лінійку завозить КоопТоргСервіс, двічі – ми самі доставляємо свіжі овочі та фрукти. А виробники хліба завозять свою продукцію щодня», – розповідає Василь Ніколайчук.
Наче на підтвердження його останньої фрази, відчиняються двері, – й «заходить» хлібо-булочна ятка – від постачальника із сусідньої Львівщини (логістика тут близенька). На спокусливий запах швиденько збираються покупці: а де хліб – там і до хліба.
Приміром, Іванна Коротун із дітками на своїй малій батьківщині проводить літо:
«У магазині, який кардинально змінив імідж, буваємо щодня. Дітвора не лише по морозиво та чіпси поспішає, – он, бачите, як її приваблюють іграшки (діти одразу вхопили до рук м’якеньких мишок та собачок- авт.). Хочеш-не хочеш, а купиш. Я ж зазвичай каву з новенького апарата замовляю – з різноманітними сиропами, які тут в асортименті. Відчувається подих змін, який вчасно вловили кооператори. До речі, тепер це ще й наша улюблена фотолокація: де в селі зробиш такі сучасні знімки?» Поруч із каво- машиною – скринька для пожертв нашим захисникам: до речі, чимало представників кооперативних родин радивилівців боронять Україну на фронті. Як-от, обидва сини прибиральниці райспоживтовариства Оксани Антонюк – Сергій та Микола, чоловік продавця маркету в Козині Руслани Курсик. А чоловік його завідувачки Мирослави Купрійчук уже в почесному небесному легіоні, – заради вільного щасливого майбутнього своїх та всіх українських дітей.
Впадає в очі поличка зі шкільними товарами та знижками: при купівлі на понад 500 гривень це 5 відсотків, на тисячу – 10. А представлена тут не лише канцелярія, а й яскраві рюкзаки, – для чого їхати деінде?
До речі, магазин у Михайлівці буквально починається зі знижок, – як театр із вішалки. «Товари тижня» прописані крейдою на спеціальній дошці при вході. Це зручно й практично (на фото).
Є тут і найнеобхідніший одяг та взуття, і ковдри, й садово-городній інвентар та засоби захисту рослин, і популярні нині корми для тварин, і все для консервування – сезон! А ще – посуд від торгового дому «РіКоС»: зараз, коли село жнивує, він також у підвищеному попиті. Розрахуватися за все можна через термінал: до речі, термінали встановлені в кожному магазині райспоживтовариства. Зорієнтуватися в товарному розмаїтті допомагає навігація: словом, усе за єдиним стандартом модернізації, за яким працює споживча кооперація Рівненщини.
На випадок відключень електроенергії для цього магазину придбали генератор. На робочому місці продавця облаштована «тепла підлога», є кондиціонер, який влітку працює на холод, узимку – на тепло. Але газовий конвектор завбачливо тримають у резерві: ніхто ж не знає, якою буде зима і як нам доведеться грітися. Втім, головне, кажуть радивилівці, не втратити оптимізму й бажання працювати на рідній землі.
Тож у найближчих планах – облаштування внутрішніх санвузлів та зали для відвідувачів, де вони зможуть попити пива чи кави. Адже кафе в селі на 560 жителів немає. Між тим, Михайлівка входить до складу економічно успішної Крупецької територіальної громади, де люди мають роботу та пристойні заробітки. Залишається прислухатися до їхніх потреб і тримати відповідний рівень товарозабезпечення та обслуговування: всі можливості для цього в місцевих кооператорів є.
ЦІКАВО: Михайлівка – село, яке за свою історію входило до складу різних державних утворень: Речі Посполитої, Російської імперії, Польщі, Радянського Союзу. Але навіть коли воно стало так званим «казенним селом» (тобто, власністю російського імператора) у складі Крупецької волості, тут не було великих землевласників та кріпосного права.
Це підтримувало вільний український дух та створювало непогані можливості для розвитку. Так, у 1867 році тут був 31 двір, у 1884-му – 51, у 1893-му – 76 дворів і 594 жителі ( навіть більше, ніж сьогодні).
Інна ОМЕЛЯНЧУК