Як кооператори Рівненщини кинули кадровий виклик воєнним реаліям і що з того вийшло?
Плинність кадрів продавців, яких справедливо називають піхотою споживчої кооперації, в кооперативному секторі економіки Рівненщини нині становить символічних…4,7 відсотка. Факт, погодьтеся, більш ніж красномовний. Бо середньою вважається плинність кадрів на рівні 12 відсотків ( у ритейлі ж вона доходить до 35 відсотків).
Наприклад, у найбільш економічно розвинених США середній показник плинності кадрів 12-15 відсотків, у світі – на рівні 11-ти. В Україні ж цей офіційний показник нині 11,9 відсотків.
А в споживчій кооперації Рівненщини – 4,7, фактично в межах статистичної похибки, – та ще й у буремний воєнний час! А, приміром, у Рівненській райспоживспілці це три відсотки, в Березнівському райспоживтоваристві – менше двох, а в Млинівському за підсумками першого півріччя її… немає зовсім.
«Головне – зберегти фахівців»
Зрозуміло, що йдеться про комплексну й системну кадрову політику правління споживспілки. І наполегливу професійну роботу департаменту кадрової та організаційно-кооперативної роботи, керівників та кадрових служб на місцях. Тобто, доки хтось усе списує на війну, кооператори працюють самовіддано й ефективно.
Судіть самі: зростання обсягів товарообігу в першому півріччі сягнуло 28-ми відсотків, обіговими коштами «приросли» ще на 22 мільйони, а бюджети різних рівнів поповнили на 53 мільйони гривень. Звісно, без високопрофесійних кадрів досягти такого рівня господарювання та соціальної відповідальності навряд чи змогли б.
Усе починається з глибокого занурення в проблему самого голови правління споживспілки. Петро Бараш чудово розуміє всі її нюанси: від того, що його земляки звикли возити свої працьовиті руки по світах до рівня загострення кадрової проблеми з кожним днем війни. Пригадую, як 24 лютого 2022-го Петро Федорович сказав: «Головне – зберегти людей, фахівців, а товарообіги надолужимо». Вона й стала визначальною в нелегкій щоденній роботі на місцях: із бензиновою кризою, блекаутами та іншими неприємними похідними війни.
Тож кадрові питання вирішують, працюючи в різних форматах.
Вибір – Рівненський кооперативний
Перший – тісна співпраця з Рівненським кооперативним економіко-правовим коледжем, найстарішим навчальним закладом області, випускником якого був, до речі, перший Президент незалежної України Леонід Кравчук. Та й сам голова правління споживспілки Петро Бараш, його заступник Микола Вознюк, ряд керівників кооперативних успішних організацій. Нині тут здобувають освіту діти на онуки кооператорів різних поколінь: приклад старших надихає.
- Особливий наголос робимо на практичних навичках, які студенти здобувають на підприємствах споживчої кооперації краю під час виробничої практики. Тут завтрашній дипломований фахівець та роботодавець ближче придивляються одне до одного. Виправдовує себе День кар’єри, який проводимо в стінах коледжу перед самісіньким випуском: керівники кадрових служб із кожної організації знайомлять юнаків та дівчат із потребою в молодих фахівцях та вже наявними вакансіями. Дехто одразу зголошується прийти на роботу, зазвичай у свою територіальну громаду. Як-от, Микола Маринич, котрий цього року закінчив коледж за спеціальністю «Інженерія програмного забезпечення». Він працює в Березівському споживчому товаристві, на своїй малій батьківщині в поліській глибинці системним адміністратором. Без відриву від виробництва вступив на навчання до Рівненського державного гуманітарного університету. Життєвим стартом хлопець задоволений: де народився, там і знадобився. А споживче товариство ще й отримало бонуси від центру зайнятості: за працевлаштування молодої особи до 25 років на перше робоче місце тут отримають компенсацію в розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати за шість місяців. А це 24 тисячі гривень, – розповідає директор департаменту кадрової та організаційно-кооперативної роботи споживспілки Ганна Шлеюк.
Хто шукає, той знаходить
Співпраця зі службою зайнятості задля максимального використання можливостей, які дає роботодавцям держава навіть у цей буремний час, – ще один ключовий напрям кадрової роботи.
На початку 2024-го голова правління споживспілки Петро Бараш та директор обласного центру зайнятості Надія Плютинська підписали меморандум про співпрацю. Цей рамковий документ та поглиблений розгляд кадрового питання на засіданнях правління споживспілки стали потужним імпульсом активізації взаємовигідної співпраці на місцях.
Адже Петро Бараш розставляє акценти так:
- Якщо держава гарантує сприяння роботодавцям і виконує свої зобов’язання, то не скористатися цим означає шкодити самим собі. Бо маємо можливість не лише заповнити актуальні вакансії, а й подбати про формування кадрового резерву.
Минуло півроку, – і цифри вже говорять самі про себе. Якщо торік завдяки співпраці зі службою зайнятості вдалося отримати півмільйона гривень відшкодувань за різноманітними програмами, – то нині стільки ж маємо до відшкодування вже в першому півріччі.
- На кожну вакансію, яка з’являється, ми дивимося через призму співпраці зі службою зайнятості. От, приміром, прийняли трьох продавців у супермаркет: у двох дівчат Вікторії Данильчук та Марії Іванюк, 19 і 20 років, це перше робоче місце, за обох отримаємо відшкодування 50 відсотків мінімальної заробітної плати за шість місяців упродовж року. Ольга Случак – мама двох діток до шести років, тож підпадає під відшкодування ЄСВ за 12 місяців упродовж двох років. Конкретно за цих людей кошти ще не надходили, але всі вони успішно влилися в колектив і добре працюють. Бо попередньо пройшли в нас стажування, – розповідає голова правління Березнівського райспоживтовариства Катерина Чухрай.
А, приміром, у Зарічненській райспоживспілці вже отримали 71 тисячу гривень за облаштування робочого місця для інваліда другої групи.
- 20 травня ми прийняли цього чоловіка на роботу завідуючим складом, а через два місяці, наприкінці липня, кошти надійшли нам на рахунок. Звісно, ми надали підтверджуючі документи на купівлю комп’ютера та аксесуарів до нього, робочого столу та стільця, фотозвіти тощо. Але маємо конкретний результат, – каже голова правління Зарічненської райспоживспілки Олена Мересьєва.
От уже й справді: хто шукає можливості для розвитку, той їх неодмінно знаходить.
Стабільність – категорія економічна
Втім, на формальному «закритті вакансії» непроста кадрова робота не закінчується: бо кожній новій людині треба, як кажуть, «зростися» з колективом, щоб працювати було комфортно.
І тут на перший план виходять притаманні кооператорам людяність та взаємовиручка.
Взяти, приміром, Любов Лущик, яка з початком великої війни повернулася додому з Маріуполя, де працювала в торгівлі. В Дубровицькій філії служби зайнятості їй порекомендували звернутися до райспоживспілки. Спочатку пані Любов працювала продавцем у магазині рідного села Залужжя, потім – у магазині№10 у Дубровиці. Її ініціативність, наполегливість та відповідальність скрізь приносили результат у вигляді суттєвого зростання товарообігу. А райспоживспілка скористалася можливістю впродовж року отримувати відшкодування мінімальної зарплати за працевлаштування внутрішньо переміщеної особи та пильніше придивитися до Любові Лущик. Нині вона успішно працює в дочірньому підприємстві «Споживач» товарознавцем, – ось таке, цілком заслужене, кар’єрне зростання. Виходить, де народилася, там і знадобилася:
«Найбільше щастя – бути корисною на малій батьківщині, для земляків, і робити ту справу, яка тобі до душі», – ділиться Любов Лущик. Жінка вже стала обличчям не лише місцевих кооператорів, а й служби зайнятості: її прикладом надихаються інші внутрішньо переміщені особи, яких нині активно приймає Рівненщина.
Отже, і місцеві жителі, й внутрішньо переміщені особи закріплюються в реальному секторі економіки, яким є споживча кооперація, всерйоз і надовго. Бо тут створюють сучасні робочі місця (без автоматизації та модернізації сьогодні ніяк), можливості для професійного зростання, надають повний соціальний пакет ( на тлі воєнних реалій це надважливо) та пропонують конкурентну оплату. Так, її потрібно заробити, але ж роботодавець створює для цього всі можливості!
Приміром, мама двох дітей Сусанна Дукач, що працює касиром у кооперативному маркеті Володимирця, зізналася: «За вісім років я вдосталь наїлася заробітчанського хліба. Хочу бачити, як ростуть мої діти і спати в своєму ліжку. Мене цілком влаштовує і сучасне робоче місце, яке створили, кардинально модернізувавши маркет, і заробітна плата, й дружній колектив, з яким можна поділитися й тривогою, й радістю. І тут тебе зрозуміють, підтримають: бо в нас однаковий менталітет, і всі ми в тих же умовах. Словом, я вибираю Україну». Пройняло до сліз… Люди переоцінюють сприйняття реалій та власну життєву місію.
Тобто, сміливий кадровий виклик воєнним реаліям, який кинули кооператори Рівненщини, має ще один суттєвий бонус: він притягує молодь, – а це важливо і сьогодні, й завтра. Й оця синергія вмінь, бажання, наполегливості та, якщо хочете, впертості, помноженої на професійність та любов до України, і дає символічних 4,7 відсотка плинності навіть робітничих кадрів. Як бачимо, стабільність – категорія цілком економічна.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
На фото: директор Рівненського обласного центру зайнятості Надія Плютинська на засіданні правління споживспілки розповіла про можливості, які надає роботодавцям держава навіть у цей нелегкий час;
Любов Лущик із Дубровиці тепер є обличчям усіх цифрових ресурсів служби зайнятості;
Продавці Березнівського супермаркету Ольга Случак, Марія Іванюк та Вікторія Данильчук (зліва направо) успішно влилися в колектив місцевих кооператорів;
Микола Маринич зробив вибір на користь рідного Березівського споживчого товариства завдяки Дню кар’єри;
Сусанна Дукач, касир Володимирецького маркету: «Я обираю Україну».