На початку літа учасники виїзного семінару та особисто голова правління споживспілки Петро Бараш на власні очі бачили «Продмаг № 6» у Немовичах: тоді його представили як об’єкт, що увійшов до програми модернізації-2024. Справді, товарів було вдосталь, персонал – фаховий і привітний. Та саме приміщення вже аж ніяк не приваблювало покупців…
Лише два місяці знадобилося місцевим кооператорам, щоб замість скромної сільської хатини (зведеної, до речі, в далекому 1967-му) тут буквально «виріс» сучасний стильний красень-маркет, – справжній магніт усієї Немовицької громади.
Вивіска COOP на сірому тлі приваблює здалеку: щойно темнішає, вмикається підсвітка. От уже й справді: якщо театр починається з вішалки, то магазин – із вивіски. Спостерігаю: хтось прямує сюди новенькими сходами, хтось (як-от, мами з візочками) – пологим пандусом, – усе виконано за сучасним стандартом доступності послуг для споживачів.
«Україна Поліссям приростає»
- Це чудово, що мами можуть заїхати до нас із дітками у візках: село ж бо багатодітне. Україна, як то кажуть, Поліссям приростає. Сама маю шістьох діток: он як багато я встигла до 40 років, які відзначаю завтра, – пишається найстарша продавчиня Марія Свиридюк.
- У мене – четверо дітей, у Ганни Абрамчук – поки що двоє. Тільки наша 19-річна Юлія Царук ще в пошуку пари, – додає 35-річна Людмила Назарець.
Отак і знайомимося з «бойовою четвіркою», яка працює в маркеті. Двоє продавчинь влаштувалися на роботу через центр зайнятості – тож споживче товариство матиме ще й компенсаційні виплати від держави.
«Так і пишіть: дівчата з кутка, бо ми всі поруч живемо. У нас там на 10 будинків 40 дітлахів підростає», – кажуть в один голос. І аж світяться добром та бажанням допомогти кожному, хто переступає поріг.
«Що Вам, Васильовичу?» – на прохання старшого чоловіка Ганна підходить до терміналу й оперативно поповнює йому телефон. А Васильович уже прямує залою, щоб роздивитися товар, який щойно приїхав: вівторок та п’ятниця – дні завезення. Все оновлення вже у відповідних вітринах та зонах: відчувається темп і ритм молодіжного колективу, – робота просто горить. На очах дівчата маркують наліпками «COOP» свіженьку власну продукцію: її виготовляють на кухні кафе «Случ» у Тинному. Тут і вареники, й пельмені та млинці, й голубці та котлети. Усе – ручної роботи: лише пельменів від початку року на цій кухні зліпили … три тонни! От покупці й розхоплюють напівфабрикати з нашим логотипом: він працює як знак якості. Наліпки ж замовляють у Сарнах. До речі, це «ноу-хау» голова правління Сарненської райспоживспілки Віктор Красько торік запозичив у сусідів-березнівчан на виїзному семінарі.
Змінили все: від підлоги до стелі
- Ми розширили старий магазин за рахунок прилеглого приміщення колишнього кафе, що не використовувалося: тепер замість ста маємо 160 квадратів дорогоцінної площі. Тож без тісноти розмістили новенькі м’ясні та рибну вітрини, відкриту – для молочки. Маємо достатньо простору між рядами. А ще – додали промислового сегменту: поповнили асортимент одягу, взуття, постільної білизни, іграшок, шкільного приладдя, посуду, електротоварів, – ось щойно на прохання покупців підвезли тостери. Започаткували й торгівлю товарами першої допомоги: пластирі, бинти, активоване вугілля тощо. Загалом же тут представлено понад дві тисячі товарних найменувань.
Від старого приміщення залишилися хіба що стіни. Все інше – змінилося: нові балки, крокви, електрика, утеплена мінеральною ватою стеля, нова сучасна підлога. Стіни утеплили з вулиці, покривши ще й вітробарְ’єром. Це створює «ефект термоса»: ось сьогодні за вікном – плюс вісім, падає проливний дощ, – а в маркеті – затишно й тепло. Навіть кондиціонерів «зима-літо» поки не вмикали. Звісно, самотужки ми не впоралися б із таким масштабним проектом: Віктор Красько два місяці тут розпочинав і закінчував свій робочий день, координував, підтримував, підказував, що і як краще зробити. В організації роботи оновленого магазину допомогли спеціалісти райспоживспілки Валентина Співак та Жанна Парчук. А в комп’ютеризації процесів – директор департаменту інформаційних технологій споживспілки Людмила Толочик. Бо чого варта модернізація без автоматизації? – розставляє акценти голова правління Тинненського споживчого товариства, якому підпорядкований маркет, Софія Речун.
- А відімкнень електрики не боїтеся? – питаю.
- Так ми ж установили інвертор, – і вже випробували його в роботі. Коли не стає світла, продавець просто вмикає кнопку на щитку, – покупці не відчувають жодного дискомфорту. Потужності вистачає для безперебійної роботи каси, терміналів, вітрин зі швидкопсувною продукцією та освітлення. А це, як бачите, економні лапми, спрямовані насамперед на товар. Такий інвертор працює і в магазині села Зносичі, де незабаром розпочинаємо модернізацію, відповідно до ухваленої програми. Щодо цього маркету, то в найближчих планах – облаштування немаленької прилеглої території. Люди просять спорудити бесідку: «таку, як на Широкій». Тобто – біля нашого ж «Продмагу№3», де вона дуже популярна, особливо влітку. Тож підемо їм назустріч. А з допомогою територіальної громади хочемо звести поруч дитячий майданчик. Він точно не простоюватиме: адже наш край багатодітний. До речі, товарообіг у модернізованому маркеті в перший місяць роботи зріс удвічі – до мільйона гривень, – каже пані Софія.
«Кооператорів ставимо за приклад»
Вона – член виконкому Немовицької територіальної громади: тож добре знає її проблеми і бере участь у їх вирішенні.
Голова громади Олександр Трохимець так коментує роботу кооператорів:
- Ми не встановлюємо захмарних місцевих податків, бо добре розуміємо: не варто, образно кажучи, рубати курку, що несе золоті яйця. Кооператори налагодили безперебійне товарозабезпечення у всіх куточках громади, стабільно наповнюють місцевий бюджет. Та ще й прикрашають оновленими об’єктами наші села, дарують людям гарний настрій. Тому завжди ставимо вас у приклад іншим підприємцям: соціально відповідальному бізнесові, повірте, завжди хочеться сприяти й допомагати.
А тинненські кооператори й самі поспішають допомогти іншим: так, для земляків, що боронять Україну, від початку року зібрали 20 тисяч, ще 24 спрямували на лікування та підтримку колишніх колег-ветеранів. Нині ж вирішили передати власноруч вирощені овочі для тих, кого жорстоко вигнала з рідних домівок війна, – а прихистив санаторій «Горинь» у Степані. Голова обласної галузевої профспілки Микола Вознюк дякує тиннянам за співучасть: допомога, що йде з глибини сердець, уже прямує до «Горині». І одразу – на кухню санаторію: того ж дня тут скуштують смачного українського борщу.
Відкрили душі та серця
… Шахтар Сергій Нестеренко нещодавно приїхав евакуаційним потягом із Мирнограда: вже 10 років чоловік самотужки виховує доньку та сина. У 2007-му на шахті імені Засядька сталася аварія, де йому роздробило ногу. Втім, Сергій досі не має інвалідності через нещасний випадок на виробництві: то однієї довідки не вистачає, то іншої… А його шахта давно під окупацією. Замість належних у таких випадках 20 тисяч пенсії отримує в десять разів менше, 2.100, – як звичайний інвалід третьої групи: хіба на хліб вистачає.
У 2104-му він із дітьми залишив окуповану Горлівку, – але відтоді переїздить уже вшосте! Бо ворог, на жаль, відвойовує нові території на його рідній Донеччині. Тепер їхній дім – невеличка кімната санаторію з трьома ліжками. Діти ходять до школи в Степані, мають нових друзів, отримують там безкоштовне харчування. Тато ж у скороварці вже готує для них підвечірок.
Навпроти – кімнатка Олесі Бакликової та її 15-річного сина Олександра.
- Ми всією сім’єю прибули сюди 7 серпня з Новогродівки. Переночували. А 8-го вранці представники тцк вручили чоловікові повістку: нині він проходить злагодження на полігоні в Тучині, вже двічі нас навідував, днями вилітає на навчання до Франції. Знаєте, Сергій одразу підписав контракт як доброволець, бо морально був готовий стати на захист України. На жаль, уже 24-го, в День Незалежності, наше містечко поблизу Покровська окупували, – розповідає Олеся.
Її вражає неймовірна емпатія місцевих жителів: каже, хотіла купити картоплі, – а люди ціле відро принесли безкоштовно, а на додачу – ще й банку сала.
Втім, усе це – не лише про картоплю чи хліб наш насущний. Це – про наш екзистенційний вибір, про бажання та вміння відкрити для співвітчизників душі й серця. Тут, у Степані, це зробили в перші дні березня 2022-го… Відтоді опікуються санаторієм і кооператори краю: завдяки підтримці правління споживспілки та особисто Петра Бараша в «Горині» з’явилися і холодильник та мікрохвильовка, й генератор, і засоби гігієни та одяг, періодично підвозять свіжі продукти.
Співучасть лише окрилює тиннян: вони ж бо й самі випробувані різними ситуаціями.
«Птаху щастя» ловлять самі
… Коли 5-тисячне Тинне захопив у свої лещата коронавірус, село на два місяці закрили на в’їзд та на виїзд. Тоді машини головного гуртового партнера – «КоопТоргсервісу» довозили товари до шлагбауму, де їх перевантажували в машину споживчого товариства. Так у надскладній ситуації люди мали хліб і до хліба.
- Директор Рівненської філії «КоопТоргсервісу» Ірина Кот максимально йшла назустріч нашим проханням, робила знижки, акції, відтермінування оплати. Надзвичайна ситуація випробувала на міцність і нас, і партнерів, котрі не підвели: а це багато значить. Тож активно співпрацюємо: нині питома вага товарів від КТСу – майже 30 відсотків. Ми вчасно розраховуємося за товар, чітко дотримуємося асортиментних матриць та планограм, інформуємо фотозвітами, – а від цього прямо залежить наша мотивація. Так от, за 9 місяців цього року отримали від нашого головного постачальника 566 тисяч гривень бонусів, – це 3,8 гривні на кожних сто гривень товарообігу та 67 відсотків від загальної суми нашої мотивації, – розповідає Софія Речун.
Тинненське споживче товариство працює прибутково: так, товарообіг за 9 місяців порівняно з відповідним періодом минулого року зріс на 35 відсотків, рентабельність сягнула 3,1 відсотка. А життєдайних податків до бюджетів різних рівнів сплачено 1, 7 мільйона.
Так, це щоденна прискіплива робота з товарним асортиментом, модернізація об’єктів, уміння безпомилково вловити пульс громади, який б’ється в кожному сільському магазині. Саме тут почуєш не лише новини, а й прагнення та побажання селян. Головне – прислухатися і втілити їх.
- Питань, які не вирішуються, немає: з кожної ситуації є оптимальний вихід, – тільки його потрібно знайти. Моя бабця казала: ще нікому птаха щастя сама в руки не прилетіла. Щоб іти в ногу з часом, варто постійно змінюватися самим: зупинився хоч на мить, – сходь із дистанції. Тому ми в постійному творчому пошуку, – і зупинятися не збираємося, – підводить риску Софія Речун.
Інна ОМЕЛЯНЧУК