Рівненській облспоживспілці – 85, та витоки кооперації краю сягають значно глибше
Перші кооперативи
Споживча кооперація на наших теренах бере початок із 1902 року: саме тоді утворилися споживчі товариства в Острозі та Здолбунові – містечках, що входили до складу Волинської губернії. У 1903-му виникло споживче товариство в Рівному, у 1905 – в Березному, далі – у Городку, Шпанові, Житині, Млинові, Підлужжі. Отож, на початок 1907 року діяло вже 20 споживчих товариств, а в 1913-му – 32 кооперативи. Вони об’єднували переважно людей скромного достатку – простих трудівників, дрібних товаровиробників, відносно небагатих споживачів товарів і послуг. Сарненське товариство споживачів «Християнин-робітник», інформація про яке збереглася в обласному архіві, зареєстроване в травні 1918 року, а вже на вересень налічувало 2.312 пайовиків. Придбати товари в крамницях споживчих товариств можна було значно дешевше, ніж у приватних магазинах. При цьому члени споживчих товариств могли отримувати прибуток, більша його частина видавалася членам товариства як дивіденди на паї. Споживчі товариства виділяли кошти і на благодійні заходи. А їх роботу координувало Волинське губернське земство, до складу якого, приміром, у 1913 році входили один торговий агент і один інструктор із споживчої кооперації.
Отже, кооперативний рух, який поширювався знизу, сколихнув село: українці об’єднувалися і задля задоволення матеріальних та духовних потреб, і для захисту власних інтересів. Бо самозайнятість, як ми тепер це називаємо, – шлях до певної стабільності в усі часи в різних державних утвореннях.
Перші споживчі товариства в Здолбунові та Острозі помітив нині відомий усьому світові письменник Улас Самчук. Про це він пише в трилогії «Волинь». Причому, йдеться не лише про торгівлю, а й про просвітницьку роль перших кооперативів. Саме при них діяли хати-читальні, де селяни отримували інформацію з книжок та газет, обмінювалися нею, формували власне ставлення до непростих суспільних процесів.
У складі Польщі
Коли територія нинішньої Рівненщини увійшла до складу Другої Речі Посполитої, кооперація отримала імпульс для розвитку. Як свідчать архівні документи, Рівненське відділення державного «Банку Польського», створене в 1924 році, «кредитувало промислові, торговельні підприємства та кооперативи, займалося операціями з цінними паперами».У 1925-му в Рівному було створене відділення державної установи «Банк господарства крайового» – для «кредитування господарських організацій, кредитних, сільськогосподарських та торгівельних кооперативів», – читаємо в архівних документах.
Водночас діяли кооперативні каси. Приміром, кооперативні каси Стефчика брали під відсоток грошові заощадження громадян і кредитували торговельні заклади та сільськогосподарські кооперативи. Вони, зокрема, працювали в Рівному (1927-39 роки), у Вербі Дубенського повіту(1929-37), у селі Бистричі Костопільського повіту (1928-33), у Здолбунові.
Збереглися відомості й про кілька кооперативів того часу. Так, торговельний кооператив «Людвипіль» заснований у 1933 році в містечку з однойменною назвою Костопільського повіту, мав 7 працівників та чотири склади; молочний кооператив у селі Дермань Здолбунівського повіту (1928-35 роки) виготовляв із зібраного в окрузі молока сири та масло; як і молочний кооператив у містечку Степань Костопільського повіту (1930-35 роки).
Змінювалися часи та суспільно-економічні формації, а також ставлення влади до кооперативного руху. Але незмінним залишалося бажання людей господарювати на своїй землі на кооперативних засадах. Воно часто проростало через нерозуміння або ж і відвертого несприйняття. Чого варта лише сталінська постанова «Про роботу споживчої кооперації на селі» 1935 року, яка, по суті, націоналізувала міську кооперацію: одним розчерком пера. І хоча наші землі тоді ще не входили до радянського союзу, чекати на нові порядки залишалося недовго…
У складі УРСР
4 грудня 1939 року була утворена Рівненська область тодішньої УРСР – у її нинішніх межах. А вже наприкінці грудня заснована облспоживспілка – як громадсько-господарська організація для забезпечення життєвих потреб жителів Рівненщини. У 1940 році в області працювало 30 райспоживспілок, до складу яких входило 382 сільських споживчих товариства.
Із встановленням нацистського окупаційного режиму ( а саме Рівне, як пам’ятаємо, було столицею рейхскомісаріату «Україна») кооперація зазнала неабияких репресій та грабунків. Але навіть за таких умов працювали пекарні та консервні заводи: кооператори забезпечували земляків найнеобхіднішим.
Зі звільненням Рівного та області від «коричневої чуми» в 1944-му кооператори одразу відновили роботу споживчих товариств. Звісно, це відбувалося вже під безпосереднім впливом радянської командно-адміністративної системи. Одразу зробили акцент на підготовку кадрів для кооперації: вже у 1944 році провели набір до технікуму кооперативної торгівлі, який відновив роботу. А в 1945-му створили торгово-кооперативну школу для підготовки фахівців робітничих професій. У березні 1948 року відбувся перший з’їзд споживчої кооперації Рівненщини.
У 1950 році студентом бухгалтерського відділу Рівненського технікуму кооперативної торгівлі став простий хлопець із приміського Житина Леонід Кравчук – майбутній перший Президент незалежної України. Про це рівнянам та гостям міста нагадує меморіальна дошка на будівлі нинішнього коледжу. Та експозиція в музеї споживчої кооперації області, який також розміщений у його стінах. Музей створений у 70-их роках минулого століття, а в 2002-му отримав статус народного.
У 1955- 1983 роках облспоживспілку очолював фронтовик Володимир Гайдук. У цей час Рівненщина досягла найвищої частки в товарообігу державної та кооперативної торгівлі серед усіх областей України. Адже в 70-80-ті роки споживча кооперація обслуговувала до 85 відсотків населення Рівненщини. Меморіальну дошку Володимиру Гайдуку на приміщенні центрального офісу споживспілки відкрито до його 95-річчя. Бо перевірено життям: хто не пам’ятає свого минулого (яким би неоднозначним воно не видавалося сьогодні), той не має майбутнього.
З роками кооперація стала невід’ємною частиною народногосподарського комплексу й доволі потужно розвивалася як його складова. Вплив держави на її розвиток був значним і відчутним. Наприклад, усі державні закупівлі сільськогосподарської продукції відбувалися виключно через кооперацію, яка була, по суті, монополістом на селі. Принаймні, альтернативи їй не бачив ніхто: бо конкурентного середовища просто не існувало.
У 1983-му споживчу кооперацію області очолив Микола Мосійчук. Вдосконалювали матеріально-технічну базу, повністю відійшли від оренди магазинів, збудувавши власні. Переважна більшість із них служать кооперації та покупцям і сьогодні. Активно розвивалися виробництво та заготівлі. Практично в кожному районі області з’явилися сучасні хлібозаводи та пекарні, м’ясні та ковбасні цехи, овочефруктосховища, новий імпульс отримало консервне виробництво.
Нині Микола Филимонович очолює найчисельнішу ветеранську організацію області – ветеранів споживчої кооперації.
У власній державі
З ухваленням у 1992-му році Закону «Про споживчу кооперацію» кооперація отримала самостійний юридичний статус. Почався новий етап її розвитку: в умовах жорсткої, не завжди добросовісної, конкуренції, в епоху нових викликів та перемін. Але головне – у власній незалежній державі.
У тому ж 1992-му Укоопспілка стала членом Міжнародного кооперативного альянсу. Відтоді є активним учасником кооперативного руху: через участь у міжнародних форумах ми відчуваємо пульс кооператорів усього світу. А для подальшого розвитку ключовим став Закон «Про кооперацію» (2003-ій рік).
На початку 2012-го Укоопспілка долучилася до Європейського співтовариства споживчих кооперативів Єврокооп. Це означає, що кооперація України та Рівненщини як її невідֽ’ємної частини обрала європейський вектор розвитку: причому, задовго до того, як його закріпили в нашій Конституції.
У 2006 році на з’їзді споживчої кооперації області головою правління Рівненської облспоживспілки колеги обрали Петра Бараша. Відтоді незмінно довіряють йому кермо управління, водночас покладаючи на нього величезну відповідальність. У буремні воєнні роки відповідальність першого керівника особлива. Та завдяки ефективному кризовому менеджменту, помноженому на мудрість та людяність Петра Федоровича, вдається не лише зберегти робочі місця, а й створювати нові, сучасні, розвивати споживчу кооперацію через модернізацію об’єктів та автоматизацію процесів. Усе заради того, щоб вийти з війни сильнішими.
Власне, глибинну сутність кооперативного гасла «Взаємодопомога, демократія, мир» ми сповна осягнули лише в умовах повномасштабної війни. Третю зиму Україна героїчно протистоїть підступному й жорстокому ворогові.
- Чимало кооператорів та членів їх родин боронять свою землю на фронті. Завдяки їхній мужності ми маємо можливість працювати в тилу великої війни. Працюємо ефективно, зберігши практично всі робочі місця. Це – наш головний внесок і в економіку держави, і в новітню історію споживчої кооперації краю, яку сьогодні пишемо разом. Від мами-продавця, що чекає сина з фронту, до водія, який вчасно доставляє в найвіддаленіший магазин товари першої необхідності; від працівника цеху на ЗВЗК, що виготовляє продукцію і для військових, і для цивільних, до волонтерів, якими стало чимало кооператорів. Скромні герої поруч, серед нас. І вони щодня доводять: війни, за великим рахунком, виграють економіки. Тому так важливо і в цей нелегкий час розвиватися та підтримувати державу, наші Збройні Сили життєдайними надходженнями. Нині саме в цьому наша головна місія. А головний наш капітал, як і у всі часи, – працьовиті віддані кооперації люди, – каже голова правління споживспілки Рівненської області заслужений працівник сфери послуг України Петро Бараш.
Інна ОМЕЛЯНЧУК