Анатолій Кедрич володіє особливим талантом: він не просто захоплений своєю роботою, – вміє перетворити це захоплення на конкретний вагомий результат. Той, який працює на розвиток споживчого товариства, що веде свою історію з 1976 року. Відтоді місцеві кооператори не здають позицій. Навіть більше: посилюють їх, попри політичні торнадо та економічні цунамі, які пролітають над нами в різні часи. Бо залишаються вірними його величності споживачеві.
Кедрич із тих, хто працює професійно і, якщо хочете, вперто. За принципом: якщо перед тобою зачинилися одні двері, то неодмінно відчиняться інші. Треба тільки більш наполегливо постукати. Справді, товарів нині вдосталь, а конкуренція в торгівлі аж надто жорстка. Як її вигравати? Як прихилити до себе споживача? Голова сільського споживчого товариства в постійному пошуку відповідей на ці питання. Професійний нюх його зазвичай не підводить.
Взяти активні форми торгівлі, які стали справжнім локомотивом: недаремно ж торік один із семінарів правління споживспілки провело саме тут.
М’ясо реалізують тушками…
Скажімо, напередодні Різдва в продажу з’явилися домашні гуси – три-чотири кілограмові акуратно розроблені тушки.
- Одна господиня тримає щонайменше тисячу гусей: раніше сама давала їм раду, – були постійні замовники. Та війна все змінила – тож жінка запропонувала співпрацю нам. Я навіть уявити не міг, чи хтось їх купуватиме. Але ризикнув: узяв 40 тушок. Наперед домовившись у фірмі в Рівному, що їх у мене заберуть – це, так би мовити, на випадок ймовірного провалу. Та ми тих 40 гусок реалізували за… 40 хвилин! Директор фірми з Рівного дзвонить: то ти везеш гуси? Ні, кажу, – а сам уже домовляюся з власницею про наступну, більшу партію. Частина її вже навіть і до магазинів недоїхала, – просто з машини по дорозі продав. Так ми реалізували понад 800 тушок, – хіба на розплід у господині лишилося. В неї я купував гуси по 125-130 гривень за кілограм, а реалізовував по 150. З умовою: вона сама не демпінгує ціну. Тобто, я став у неї дилером. На ринку ж продають домашніх гусей по 200, та ще й 7-8- кілограмових: щонайменше півтори тисячі за гуску треба викласти. Але ж людина, погодьтеся, швидше купить меншу, за 450-600 гривень! Як бачите, не прорахувався.
Тепер активно торгуємо кролями: в селі під Березним знайшов господаря, який щотижня має свіже м’ясо. Оскільки ми все одно возимо курей із тамтешньої птахофабрики, то без проблем забираємо й свіженьку кролятину, попит на яку шалений. Вже не кажу про свинину, якою торгуємо давно. Сьогодні мало хто в селі тримає свиней, та ще й годованих домашніми харчами, – хіба для себе. А люди ж перед святами просять: мені б стегно! А мені – реберець… Продавці беруть на олівець оці запити й повідомляють мені: в когось назбиралося на кабана, в когось – на два. Формую заявку і прямую на Волинь на відгодівельний комплекс, де закуповую певну кількість наперед замовлених тушок. А коли під’їжджаю до наших магазинів, – люди вже чекають: свіжина приїхала! Тут таки, в них на очах, сам розрубую, – і відпускаємо замовлення. М’ясо, наприклад, беру по 90 гривень, продаю по 120, голови – по 25, продаю по 35, ноги по 10, відпускаємо по 20. Словом, якщо кабана беру за 20 тисяч, то реалізую щонайменше за 30. Приміром, за свята магазин№7 у Сарнах продав 12 кабанів, №5 – шість, магазин у Яринівці – 10. От вам і вся арифметика, – розповідає Анатолій Кедрич.
У піст чудово торгували й рибою: кожних три дні реалізували її по три тонни.
- Окрема подяка «КоопТоргСервісу», який запровадив два види акцій. Перші – для споживчого товариства, коли нам гуртом відпускають товари із суттєвою знижкою, а ми вже варіюємо націнку; другі – для споживачів. Тож люди радо йдуть на жовті цінники від нашого гуртового партнера.
… а мандарини та яблука – тоннами
Окрема тема – торгівля фруктами. А конкретніше – яблуками та мандаринами. Схоже, тут рівних стрільчанам просто немає: за сезон, до кінця 2024-го, продали 18 тонн яблук та 14 тонн мандаринів. Але продаж активно триває в січні-лютому.
Ціна відбірних солодких мандаринів на прилавках усіх 17-ти магазинів споживчого товариства – 75 гривень. Анатолій Кедрич має зв’язки з гуртовими постачальниками, які привозять цитрусові з Туреччини. Втім, розповідає, було й таке: мандарини, яких люди купують немало, закінчилися. Він швиденько помчав на гуртовий ринок Дикого в Рівне і докупив, – але вже дорожче. Втім, ціну на прилавках не змінили: покупці ж бо звикли, що в мандарини в кооперації найдешевші. Тож порушити такий, сказати б, суспільний договір він не міг:
- А скільки я на них заробив – 30 відсотків чи 15, то вже інше питання.
Яблука, які великими партіями кілька років поспіль привозять від фермерів із Вінниччини, – ще один їхній козир. Нині всі вони в продажу по 25 гривень за кіло – червонобокі, на кожен смак, до вибору: айдаред, голден, яблуко-персик та яблуко-груша…
- Люди самі набирають із ящиків, які їм подобаються, передивляються, перебирають. А в мене душа радіє, ми тільки нові ящики доставляємо! Розумієте, покупцям потрібно дати вибір, і ми його даємо. 30 ящиків стоїть, – це зовсім інший товарообіг. А якби один, торгівлі не було б, – упевнений Анатолій Кедрич.
Те ж саме з цукерками, які реалізують за єдиною ціною – 170 гривень за кілограм, – вибирайте, є з чого! Чи, приміром, із печивом:
- Коли купую печиво на гурті в 5-кілограмовій упаковці, то ще три кілограми отримую в подарунок. Так і покупцям пропонуємо: купив кілограм печива, – 600 грамів отримуєш як подарунок. Люди дивуються: як це – безкоштовно? І мерщій набирають чим побільше, тільки встигай підвозити! Чую, як між собою говорять: мовляв, усю Щедруху відбули на наших мандаринах, яблуках та печиві. Бо десь дають колядникам та щедрівникам гроші, – а в наших селах, як і раніше, гостинці, – пояснює.
Тож і тут, як мовиться, не прогадали. Бо коли ти виріс і живеш у рідному краї, глибоко знаєш і розумієш психологію своїх земляків та вловлюєш їхні бажання, – це і є ключ до їхніх сердець. І водночас до успішної торгівлі. Пригадую, як на одному з семінарів експерти рекомендували мати в магазинах так звані kvi-товари: тобто, ті, які приваблюють покупця найнижчою ціною. Так от, у Стрільському споживчому товаристві взимку такими точно є яблука і мандарини.
До речі, днями прийшов до Кедрича конкурент-приватник із маленького, на 200 хат, села Білятичі: мовляв, давайте домовимося, щоб по 35 яблука продавати.
- Я категорично не погодився. Кажу: це моя фішка, розумієте? У вас є своя міні-пекарня, ви свіженькою випічкою людей приваблюєте, а я – яблуками та мандаринами. На тому й розійшлися. Раніше він дуже хотів викупити наш магазин, щоб стати монополістом з торгівлі в цьому селі. Але ж ми самі там нормально господарюємо й поступатися не збираємося, – розповідає.
Модернізація – процес безперервний
Ось вам приклад жорсткої, «ніздря в ніздрю», конкуренції навіть у невеличкому селі, – що вже казати про чисельніші населені пункти? Стрільські кооператори постійно «нарощують м’язи». І не лише через організацію торгівлі тими позиціями, які приносять оборот та заробіток.
Усі магазини споживчого товариства приведені до єдиного стандарту, вони акуратні, теплі й затишні. Але модернізація – процес безперервний: зупинився – вважай, програв конкурентам. Тому до черговості її об’єктів Кедрич підходить не просто виважено, – прораховує всі за і проти.
- Наші магазини в Стрільську, Любиковичах, Глушиці торгують непогано, але все ж, обороти там нижчі, ніж на тому боці, – в Ремчицях, Тріскино, Яринівці, Цепцевичах. Тому аналізую: якщо інвестувати в магазин у Любиковичах, товарообіг там зросте максимум на 100 тисяч. А якщо в Тріскино, де вже сьогодні торгують 760, – точно будемо мати мільйон! Як мають колеги в Немовичах у модернізованому магазині – я там побував, усе вивчив. Тому включили до програми модернізації-2025 саме Тріскино: там у нас буде міні-маркет із кафетерієм. А вже як заробимо гроші, другим етапом підуть Любиковичі. Логічно?
Ще й як логічно, Анатолію Сергійовичу! Як цілком логічний і розвиток співпраці з «Новою поштою»: вже в шістьох магазинах споживчого товариства працюють її пункти видачі посилок.
- Скажімо, за роботу пункту в тому ж таки Тріскино нам платять уже майже шість тисяч у місяць: все ж залежить від кількості замовлень. А наші люди активно замовляють товари звідусіль. От на свята все було завалено посилками: запчастини до машин та тракторів, килими, чого там тільки не було! Половину суми віддаємо продавцям: по півтори тисячі доплати отримує кожна. Люди ж, які приходять по посилки, кажуть: ну куди я з цією коробкою піду? Давайте мені товару на тисячу – м’яса, хліба, цукерок, мандарини у вас дешеві, яблука. От і маємо подвійну вигоду, – розкриває ще один лайфхак Анатолій Кедрич.
Ну й скажіть після цього, що в нас немає резервів чи перспектив для розвитку торгівлі? Звісно, продавців заохочують преміями: за мільйонний місячний товарообіг – тисяча, за півмільйонний – 400 гривень. Працівники прилавку тут займаються виключно торгівлею: в кожному магазині за трудовою угодою працюють прибиральниця та когечар. Ну як за таких умов, без товарного дефіциту, в теплі, не працювати на товарообіг?
- До початку опалювального сезону ми замінили 30 дверей у магазинах на сучасні. Тож тепер палива йде небагато, а в приміщеннях – Ташкент. Продавці, коли приїздять на звітний день, в один голос кажуть: Сергійович, так добре стало, ніде не тягне, не задуває, затишно й комфортно. Хоча знайти працівників для ремонтів було нелегко: не вистачає насамперед чоловічих робочих рук. І ми, до речі, це також відчуваємо.
Вони – відчувають, а ось споживачі – ні. Бо останнім часом лише за вихідні виторг споживчого товариства 1,2 – 1,3 мільйона. А за місяць мають не менше 10 мільйонів. Ось вона, динаміка, яка додає бажання працювати ще краще!
Питаю в Анатолія Кедрича, як відіб’ється на торгівлі зниження чорнобильських пенсій: адже від початку 2025-го їх суттєво урізали.
- Зниження товарообігу я не допущу, – чую категоричну відповідь. – Та й, знаєте, ми аналізували: пенсіонери здебільшого накопичували гроші на будівництво – тому, гадаю, на нас це не вплине. А от на роботу люди працездатного віку йтимуть охочіше, – за що їм тепер удома сидіти?
У споживчому товаристві нині працює 80 людей. І кожному голова дає можливість заробити на рідній землі. Він так і каже: прагну, щоб кооперація розвивалася, а люди мали роботу й могли утримувати свої родини. Бо ми не обираємо час, у якому нам випало жити.
Зізнається: вдома буває рідко, працює без вихідних і свят. Дуже часто немає свят і в працівників: на те й сфера обслуговування, щоб працювати, коли інші відпочивають. Ось така філософія: торгівля стала, по суті, способом життя керівника. Він наскільки вловив її глибинну сутність, що вже й сам став своєрідним талісманом для інших. От, приміром, священик із Бережниці вирощує парникові огірки. Перший урожай завжди пропонує Кедричу: на його переконання, в Анатолія Сергійовича легка рука, – тож сезон точно буде вдалим.
Інна ОМЕЛЯНЧУК