На унікальному в кооперації України підприємстві в розпалі 50-ий виробничий сезон
Ми не помилилися: неповторна мелодія виробничого оркестру на Рівненському заготівельно-виробничому збутовому комбінаті (ЗВЗК) лунає вже п’ятдесяте літо поспіль, з 1975 року. Її не зупинили ані пандемія, ані війна.
Рівняни зазвичай називають комбінат «консервним заводом». Звучить і влучно (бо це і є його головним профілем), і, сказати б, рідно (неповторний смак дитинства не порівняти ні з чим). Півсотні літ тут закладають у банки не лише дари літа, а й позитивну енергетику. Нині – ще й переможну.
…Коли спокій лише сниться
Втім, специфіка «високого сезону» рік на рік не випадає. Взяти, приміром, полуницю, яка зазвичай відкриває літо.
- Ціна на неї нині просто «зашкалювала», тож переробили небагато – п’ять із половиною тонн, на варення та джеми. Те ж саме – зі смородиною та вишнею, що просто-таки б’ють цінові рекорди. Ну як, скажіть, «уписатися» в тендерні пропозиції на «Прозоро», які застигли на минулорічних позначках? До того ж, ціни на електроенергію, без якої продукції не виготовиш, на місці не стоять: ось у липні платимо вже поза 8 гривень за кіловат. Щоправда, тут нас неабияк виручає мережева сонячна станція на 130 кіловат за годину, яку встановили на початку сезону. Тож 60 відсотків електрики отримуємо від неї й лише 40 купуємо з об’єднаної енергомережі. Так само економимо й на технологічній парі: котел у цеху, що її продукує, перевели на тверде паливо. А ще придбали генератор на 500 кіловат: якщо раптом вимикають світло, він перебирає весь технологічний процес на себе. Бо коли банки на стерилізації в автоклавах, зупинитися вже не можна, все просто зіпсується. Генератор обійшовся нам у півмільйона, – але це вихід навіть у, здавалося б, безвихідних ситуаціях, – одразу занурює в проблематику директор комбінату заслужений працівник сфери послуг України Леонтій Примачок.
Відтоді, як він прийшов у споживчу кооперацію краю, нещодавно також минуло піввіку: з них чотири десятиліття працює на посаді директора. І відносний спокій йому хіба що сниться: сьогодні Леонтій Матвійович у Києві, завтра – у Львові, позавтра – на Вінниччині. Угоди на закупівлю сировини, на постачання готової продукції, тощо – насамперед його головний біль.
До речі, попит на натуральну смачну продукцію, виготовлену за традиційними українськими рецептурами, – підвищений. І в тилу, й на передовій: як же хочеться хлопцям домашнього хрумкого огірочка чи помідорчика!
Жодних компромісів із совістю
Втім, спрогнозувати обсяги замовлень і, так би мовити, підігнати під них виробничу програму нині ой як непросто. Приміром, за угодами, що їх уклали на електронному майданчикові «Прозоро», від початку року вже відвантажили продукції на 6,2 мільйони гривень, – але тендери тривають. І кооперативні виробничники беруть у них активну участь. Але цінові пропозиції на них неначе також «законсерувалися» на рівні попередніх років. Ось, приміром, кілограм полуничного джему замовники хочуть купити не більше, ніж по… 69 гривень за кілограм: а за нинішньої палітри цін це вже нереально. Але ж знаходяться ті, хто приймає подібні пропозиції. От тільки з чого буде виготовлений той джем, – хіба з крохмалю та штучних наповнювачів?!
Кооперативні виробничники на такий компроміс із совістю не йдуть, – не звиклим дурити ні людей, ні самих себе. Ну як, скажіть, давати такий, з дозволу сказати, «джем» дітям у садочках чи школах? І кого, власне, дурить держава, встановлюючи такі ціни для бюджетних закупівель? Погодьтеся, важливі питання на робочий стіл нового уряду.
Нині ставку зробили на огірок. Шість пар працьовитих жіночих рук уже переробили його… 85 тонн! З них 25 тонн – заквасили, решту – законсервували. І вже активно реалізують: 5 тисяч банок відправили замовникові на Волинь. А літрову банку хрумких огірочків із заводу відпускають по 64 гривні 50 копійок. Це сьогодні, у високий сезон: завтра ж ціну диктуватиме попит та загальна ситуація в державі.
Приступили й до переробки кабачків: вони значно дешевші, та якщо належно приготувати,смакують не гірше від огірків. Ще зроблять акцент на малину, сливу та яблука: мають перевірені часом зв’язки з їх виробниками на Вінниччині, Тернопіллі, Волині та вдома, на Рівненщині. А королем цього сезону, вочевидь, стане помідор. Уже зварили чимало томатних соків, – але то, кажуть, лише початок: будуть і квашені, й консервовані, й кетчупи, й лечо, і різноманітні заправки.
Звісно, не забудуть ні про бурячок, ні про капусту. До речі, квашена білокачанна також розходиться «на ура»: краще від тутешніх майстринь її ніхто не робить! Недарма ж під час осінніх ярмарків, у яких традиційно беруть участь кооперативні виробничники, за квашеннями «консервного заводу» вишиковуються черги! А ще помідори, огірки та капуста з ярмарків хутко перекочовують на базар: торговці просто перепродують її дорожче.
Тримаються одне за одного, – і за надію
- Здається, навіть роботу молокозаводу передбачити легше: влітку більше молока, взимку – менше, – але воно є. А тут ти в прямому значенні цілком залежиш від урожаю: ну хіба міг хтось спрогнозувати цю холодну затяжну весну, коли полуниця та смородина просто вимерзли? Тому маємо вловити оцей часовий люфт, аби максимально ефективно сховати бодай ті, що є, дари літа в банки, – коментує досвідчений бувалий у бувальцях директор.
Його надія – дружний згуртований колектив: люди, які віддали заводові десятки років праці та частинку своїх небайдужих сердець. Так, головний бухгалтер Зінаїда Суха в кооперації краю вже також півстоліття, водій Ростислав Бондар – 45 років, економіст Тетяна Припутень – 40, варник продукції Світлана Захарова – 28, апаратник стерилізації Оксана Мусевич та завідуюча складом Руслана Копець – чверть століття. Понад 10 років працюють варники Тетяна Міщук та Ірина Хавстович. Минув рік, як в колективі радо прийняли Олену Транченкову з Бахмута і задоволені її роботою.
- Подивіться, яка в нас машина з’явилася, сама огірки миє, тож нам значно легше працювати, – звертає увагу на новинку Світлана Захарова.
Тут постійно щось переоснащують, ретельно продумуючи й прораховуючи кожен господарський крок. Роблять це переважно власними силами. Але вже нині мають брак фахівців: потрібні слюсар, електрик, механік, кочегар. Але знайти їх нині – ще та проблема.
Усвідомлюють: заводові потрібна ще більш масштабна модернізація. Бо хтось уже відмовляється від продукції в скляних банках, наполягаючи на упаковці «твіст-офф», – тож треба дати людям вибір. Але сам факт безперебійної роботи підприємства, яке є брендом Рівного та області, – то, як на мене, вже трудовий подвиг. До речі, Рівненський ЗВЗК – яскравий представник «Клубу білого бізнесу»: небагато виробничих підприємств, що перебувають на загальній системі оподаткування, закріпилися в ньому. Завдяки високій соціальній відповідальності наш комбінат займає тут чільні позиції.
Знають: вчасно та сповна сплачені податки – то підтримка насамперед наших Збройних Сил.
У їх почесних лавах є представники цього чудового колективу та члени родин. Самовіддано боронять Україну від ворога оформлювач готової продукції Іван Лобчук та водій Олександр Бебко: тут без них складно, але там вони потрібніші.
Тож наші українські жінки встигають дати лад на роботі й удома. І щодня моляться за такий очікуваний мир. Кажуть, готові працювати не лише з подвоєною, – з потроєною енергією, – тільки б закінчилася ця клята війна. Вони міцно тримаються одне за одного. І – за надію: ну як же нині без неї?
Інна ОМЕЛЯНЧУК
ДОВІДКОВО: Рівненський заготівельно-виробничий збутовий комбінат веде свій початок з 1975 року. Його першим директором була жінка – Клара Яценко, а працював він на вулиці Білій у Рівному.
На новому ж виробничому майданчикові завод запрацював уже за директорства Леонтія Примачка. Нині на підприємстві виготовляють близько 50 видів продукції під брендом COOP: соління, квашення, консервація, соки, джеми, варення, повидло, кетчупи, салати, топінги. Усе – з неухильним дотриманням технологічного ланцюжка та виробничих стандартів.
Головні споживачі – дитсадки, школи, санаторії та пансіонати кількох областей. А ще – Рівненська та Хмельницька атомні станції.