Україні – 34: погодьтеся, це лише мить для історії. Й водночас вічність. Насамперед для тих, хто тримає над нами небо з перших днів великої війни.
Ми розкажемо про двох мужніх кооператорів із Рівненщини, які, не вагаючись, стали на захист України від ворога три з половиною роки тому. Це чоловік і жінка, у них різні професії, вони різного віку. Вони не знають одне одного, адже працювали в різних куточках області. Але такі схожі в любові до України. Вони не кричать про це, не сподіваються на визнання і не вважають себе особливими. Просто щодня роблять оту найголовнішу нині роботу там, на фронтах війни. Щоб ми і наші діти дихали українським повітрям свободи. І не втрачають віри в перемогу.
На війні зустрів свою долю
Бухгалтер споживчого товариства «Здолбунівське» Олександр Корнійчук пішов до військкомату вже 25 лютого 2022-го. Сказав: готовий захищати Україну. А 14 березня став у військовий стрій, змінивши калькулятор на автомат.
- Сашко прийшов до нас на роботу в 2011-му: він тоді щойно закінчив коледж за спеціальністю «Фінанси» і йому ледь виповнилося 19. Згодом відслужив строкову й знову повернувся до нас. Урівноважений, спокійний, відповідальний, за кожною цифрою бачив людей, поважав їх невтомну працю. В нашому жіночому колективі він був справжньою знахідкою: щось підкрутити, поремонтувати, піднести, налаштувати комп’ютер. Олександр не з тих, хто багато говорить, – він людина конкретних справ. Так було й коли розпочалася велика війна. Здавалося, свій вибір він зробив заздалегідь, – недаремно ж напередодні пройшов строкову службу, – розповідає голова правління споживчого товариства «Здолбунівське» Оксана Солтис-Шолудько.
Відтоді вона на постійному зв’язку з Олександром, де б він не був: Ізюм, Гуляй Поле, Куп’янськ, Донеччина чи інші «гарячі точки». Періодично,звісно, мав ротації. На одній із них, коли підрозділ перебував у Дубні ( бо прикомандирований до тутешнього інженерного полку) Сашко познайомився з Яриною – донькою свого побратима. Невдовзі те знайомство кардинально змінило їхні долі: кохання ж бо вершить із людьми справжні дива… А вони, як бачимо, бувають і на війні!
Так народилася нова українська сім’я: військовий і вчителька початкових класів. Згодом Яринка подарувала Олександрові двох синочків-двійнят – Дмитрика й Дениска. І в тата, й у мами неначе виросли крила, – вони й досі не можуть натішитися своїм щастям! Дарма, що хлопчикам уже другий рік, а бачитися випадає ой як нечасто.
Неймовірно радів і дідусь, тато Ярини, який став батьком і для Олександра. Але 13 липня він, Віталій Мамчур, зник безвісти поблизу села Мирне на Донеччині, де потрапив у вороже оточення. Тож родина активно його розшукує. І дуже сподівається на швидку зустріч.
Ось така невигадана історія справжнього чоловіка. Воїна. Титана українського духу. Нині йому 33 – вік Ісуса Христа. А пережив уже стільки, що не на одне життя вистачило б…
А Україні – 34. На вівтар її свободи ровесник нашої незалежності кооператор Олександр Корнійчук, не вагаючись, ставить молоде життя. Заради світлого майбутнього своїх синів – дітей війни. І тисяч синів та дочок незламних українців. Каже: немає в нього морального права передати цю кляту війну в спадок дітям! І хоч як би не прагнув кремлівський карлик знищити нас лише за те, що ми – українці, ми народжуємо й ревно плекаємо генофонд нації. Якою справедливо захоплюється світ.
Кооперативна родина здолбунівців пишається своїм титаном.
- Ми здебільшого переписуємося в додатках. У Сашка одна відповідь на всі питання: у мене все «ок». А от із нагоди професійного свята чи Дня його народження зазвичай відправляємо посилочку, в якій неодмінно є щось смачненьке, домашнє. Знаєте, як приємно, коли тобі напишуть: «Дякую за смачну домашню ковбаску». А він мені на день народження прислав розмальовану в жовто-блакитні кольори гільзу від снаряда гармати, вона в мене в кабінеті на чільному місці, як кажуть, «на покуті». Ми чекаємо на Олександра з перемогою й щиро зичимо йому щасливої долі. Й, звісно ж, працюємо так, щоб і він міг нами пишатися: у війну відчуваємо якийсь особливий зв’язок. Зрештою, синергія українців – тих, що на фронті й у тилу, – має неймовірну силу. Ворог найбільше боїться нашої єдності, бо тоді ми нездоланні. До слова, у нас у кожній другій родині є ті, хто боронить Україну, – чоловіки, сини, брати. Всі вони – наші титани, яким завдячуємо можливістю працювати й жити на рідній землі, – каже Оксана Солтис-Шолудько.
«Білянка» з села Біле
Кухар – кооператор Анастасія Лосінець із перших днів війни стала до лав 104-ї бригади територіальної оборони ЗСУ «Горинь» за своїм фахом. От тільки готувати в умовах ресторану і на війні – речі абсолютно різні.
- Та якщо ти мотивована і любиш свою роботу, – тобі все під силу. Я ж кухар, як то кажуть, змалку: вважайте, виросла на кухні в своєму селі Біле. Звідси, до речі, й позивний – Білянка. Професію кухаря здобула в Рівненському кооперативному технікумі. Відтоді й не розлучалася зі споживчою кооперацією: працювала в кафе «Володимирчанка», в ресторані «Біле озеро». Знаєте, я й зараз готую по-ресторанному. Навіть на сніданок зазвичай пропоную хлопцям юшку та кілька видів бутербродів, холодні й гарячі. Звісно, виходжу з тих продуктів, які нам доставляють: от зараз із баклажанів і рулетики роблю, й човники. А рагу овочеве як смакує бійцям! Бо кожен овоч окремо обжарюю, лише тоді з’єдную. Словом, не по «розкладці» готую, а фантазую: щоб хоч тут подарувати приємні емоції. Меню міняю через день, щоб не набридало, – Анастасія радо спілкується на професійну тему.
Якось, каже, приїхав до них у відрядження командир з іншого напрямку: поснідав, подякував. А вже на третій день каже: «Я спочатку подумав, що така ресторанна подача – то була одноразова акція. Та бачу, ні: ви все робите з душею. Ваша домашня кухня нагадала мені бабусю, повернула в безтурботне дитинство. Щиро вам дякую». Анастасія зізналася: це окрилило її. Бо то було визнання вірності професії, яка проходить випробування війною.. А що може бути дорожчим серцю кухаря з великої літери? Серцю мами, сестри, бабусі, колеги? У своїх 55 вона так багато переоцінила, переосмислила, передумала…
Починала солдатом, – нині ж молодший сержант. Анастасія Лосінець пройшла Бахмут і Куп’янськ, де не раз дивилася в очі смерті й де, на жаль, втратила чимало побратимів… Нині вона на відповідальному сумському напрямі на прикордонні. Каже, серед місцевих є волонтери, які, приміром, приносять свіженьку зелень: от уже є що додати до картопельки. Край тут небагатий: скромні хатки з малесенькими віконцями, ганочки, що виходять просто на вулицю. Все точнісінько, як у тій пісні: «як в старої дачі десь на Сумщині…» – пригадуєте? Побут на війні – то постійна невизначеність: не знаєш, де спатимеш, чи буде поруч вода. Тож і готувати в таких умовах – виклик, який сприймає з гідністю. Це гарне українське слово з глибоким сенсом стало її улюбленим.
Двічі на рік Анастасія приїздить у відпустку: побачитися з дітьми, онуками, відвідати колег-кооператорів. Ось і на Великдень була вдома, у Володимирці. Каже, приємно вражена, як змінюються на краще кооперативні об’єкти – і магазини, й кафе: зручно, комфортно, стильно! З іншого боку, її вже тягне туди, до побратимів.
- Ми ж до завершення військового стану підписали контракти. І ми тут, щоб росіяни не були в нас. Оце головна мотивація, вона не зникла. Тому прямуємо до перемоги, – по-іншому бути не може! А тоді вже й відпочину: ходитиму з онуками по гриби, по ягоди, розповідатиму їм про війну. Так, нам нелегко. Але ніколи не буде перед ними соромно, – каже Анастасія Лосінець.
Що додати до цих мудрих вистражданих воєнними буднями слів? Тих, що йдуть із глибини душі звичайної української жінки – берегині життя? Бо де жінка, мати, – там і Вітчизна. По-іншому ніколи не було й не буде.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
ПРЯМА МОВА
Петро БАРАШ, голова правління Рівненської споживспілки:
- Кооператори та їх рідні з перших днів війни стали до почесних лав наших захисників, і постійно поповнюють ці лави. На жаль, маємо і втрати: це випускники різних років Рівненського кооперативного економіко-правового фахового коледжу, кращі представники нашої великої родини. Їх світла пам’ять завжди не згасне в наших серцях…
Тут, у тилу великої війни, ми намагаємося жити й працювати так, щоб бути гідними цієї пам’яті. А ще – адресно допомагаємо підрозділам, у складі яких відстоюють суверенітет України чоловіки, сини, доньки, батька, брати та сестри наших кооператорів. Бо лише в єдності – наша потужна сила, якої нікому не зламати.
Щиро вітаю наших захисників, їхні родини, всіх кооператорів із Днем Незалежності України. Зичу нашої святої перемоги та мирного рідного неба!