Такі замовлення бувають нечасто, – а тут… Діти й онуки вирішили порадувати свою поважу ювілярку, Катерину Титівну Черняк із Берестя, що в Дубровицькій громаді: нещодавно їй виповнилося сто років!
- Донька Ольга Придюк заздалегідь запитала, чи зможемо виготовити такий собі немаленький торт. А напередодні за відповідальне замовлення взялася майстер нашого кондитерського цеху Людмила Лясковець. Умова була одна: виключно натуральні інгредієнти. Плюс нестримна фантазія майстрині. Вийшов майже 5-кілограмовий торт-медовик, перемащений сметаною із вершками, прикрашений квітами з масляного крему. Людмила працювала над ним кілька днів, підбираючи моменти між відімкненнями електрики. Але все вдалося. Родина щиро подякувала, розмістивши фото ювілярки з тортом у соцмережах, – розповідає директор дочірнього підприємства «Споживач» Дубровицької райспоживспілки Галина Дашук (саме в її підпорядкування перебуває кондитерський цех).
Ольга Придюк привітно додає:
- Про професійність та порядність кооператорів знаю не з чуток. Тому й звернулася саме до них. Мама ж зраділа тому тортові, наче дитина! Він нагадав їй ті роки, коли скрізь і у всьому було більше природного, натурального. Пошкодувала лише, що немає поруч вірного чоловіка Івана Пилиповича – мого тата, сина та зятя – мого чоловіка Анатолія Придюка. Усі ці втрати довелося пережити і нам, і матусі.
…Катерина з’явилася на світ у звичайній селянській родині на рівненському Поліссі. В Бересті, що буквально зливається з древньою Дубровицею – містом із понад тисячолітньою історією.
Тож і люди тут, без перебільшення, історичні. Мудрі. Розсудливі. Справедливі. Здається, ці чесноти вони беруть просто з материнським молоком. А життя лише відточує, вигранює їх, наче шматок тисячолітнього бурштину, яким іще не так давно тут топили печі.
Катерина Титівна пам’ятає цей світ іншим: польська школа, в якій училася, праця від зорі до зорі на небагатій поліській ниві, рання зрілість.
Заміж вийшла зовсім юною – в 16. Аж тут – війна! Тримала на своїх плечах господарство і… чекала на чоловіка. Довго й уперто. Зі щоденною щирою молитвою та вірою. Дочекалася свого Івана.
68 років прожила з ним у парі, у спільній праці на землі, яка давала їй неймовірну життєву силу. Із мовчазною підтримкою й розумінням одне одного… ні, навіть не з півслова, – з погляду! Її руки збирали і тріпали льон (недаремно ж Полісся нарекли синьооким!), вирощували городину, опікувалися немаленьким господарством. А в серці ніколи не згасав вогник любові й добра.
П’ятеро дітей виростили й вивели в люди разом. Господь забрав у засвіти і його, й сина…
А Катерині Титівні щедро вділив років: мабуть, за віру та смирення, за унікальне вміння не тримати зла на людей. Вона ніколи не прагнула слави чи почестей. Просто жила. Гідно зносила випробування та втрати. І красиво, сказати б, інтелігентно раділа маленьким земним успіхам дітей, онуків, правнуків.
Тепер її рід розрісся, мов дуб із потужним корінням: 12 онуків, 26 правнуків, 7 праправнуків. Яке ж то щастя, який безцінний скарб!
Староста Микола Дашук привітав ювілярку такими словами:
– 100 років – це не просто число. Це життя, прожите з гідністю, терпінням і великою силою серця. Ви – жива історія нашого села. Ви пам’ятаєте те, про що ми лише читаємо в книжках. Нехай Господь і надалі береже Вас. Нехай кожен новий день буде зігрітий увагою рідних, теплом сердець і спокоєм у душі.
Галина Дашук, яка також народилася й усе життя мешкає в Бересті, додає:
- Катерина Титівна живе неподалік від церкви, – то ще восени відвідувала кожну службу: оце тільки зараз, коли розгулялася зима, вона вдома. А скільки віршів знає напам’ять, – заслухаєшся! Для себе шукаю відповідь, у чому ж секрет її активного довголіття? Мабуть, у врівноваженості, в умінні зберегти отой внутрішній спокій, якого нам усім нині бракує. Тому беремо приклад із цієї світлої жінки, з її дружної родини.
На рушнику долі Катерини Титівни – чорні й червоні нитки: журба та радість нерідко бігли наввипередки, неначе змагаючись між собою. Біжать і сьогодні: бо на її долю випало дві війни. І ця, друга, вже довша за ту, що називали Великою Вітчизняною.
А вона – вірить в Україну. Й невтомно молиться за її щасливу долю.
Інна ОМЕЛЯНЧУК