Кажуть, добро, яке робиш від щирого серця, множиться в геометричній прогресії. Й неодмінно повертається сторицею: такий він, неписаний закон цього світу, – чи, якщо хочете, Всесвіту.
Кооператори Рівненщини не втомлюються діставати добро з потаємних куточків великих незламних сердець і щедро ним ділитися.
- Хіба може бути по-іншому, якщо на передовій – сини та чоловіки трьох десятків колег-кооператорів Дубровиччини? Серед них – і мій син Ярослав. Так, я живу в постійній напрузі, від одного короткого повідомлення в телефоні до іншого. І щиро вклоняюся всім добрим людям, що долучаються до зборів, які ми оголошуємо для підрозділів сина в соцмережах: на дрони, на РЕБи, на авіаційний комплекс «Чаклун», на автомобіль. Я й на свій День народження попросила замість квітів та вітань зробити донат для захисників, – так до нашої скарбнички додалося ще 18 тисяч. Гадаю, найкраще мене розуміють ті, в кого на фронті найрідніші, – наші продавці та кухарі. Війна ще більше згуртувала, зріднила колектив. Хлопці стоять за соборність України, а ми тримаємо тил. Хоча думками там, із ними…, – ділиться мама захисника директор Дубровицького гуртово-роздрібного підприємства Людмила Пришко.
Її син Ярослав Мельник має високі бойові нагороди – нагрудний знак «За зразкову службу» від міністра оборони та Срібний Хрест від Головнокомандувача ЗСУ: мамі є ким пишатися.
Що додати до цих вистражданих слів? Хіба стократ помножити їх на тривоги та надії інших матерів, дружин, сестер, бабусь? Війна ж бо дедалі глибше врізається в український тил, ми все сильніше відчуваємо її зловісний подих. Тоді, коли проводжаємо в останню земну дорогу полеглих захисників (у Рівному на майдані Незалежності це буває чи не щодня); коли наші, без перебільшення, сталеві хлопці приходять у відпустку чи, поранені, перебувають на лікуванні.
Як-от нині водій Олександрійського споживчого товариства Олексій Кондус, який отримав поранення й нині на реабілітації вдома. Голова правління споживтовариства Наталія Котлевська, здається, хоче прихилити для нього небо. Та хіба тільки для нього?
У її величезному серці знаходиться місце, здається, для кожного захисника. З перших днів війни магазини цієї кооперативної організації стали, по суті, пунктами незламності: тут щиро зустрічали й пригощали кавою та солодощами наших захисників.
Пані Наталія не любить про це розповідати: я, каже, сплю в себе вдома, – а сини та чоловіки колег – в окопах. Тому добро повинно бути скромним.
Скромне добро… Його складно порахувати в коштах (хоча це мільйони й мільйони), – та й чи потрібно? Ну хіба рахує голова правління Великомежиріцького споживчого товариства Юрій Татарин щомісячну допомогу продуктами для земляків, які не втомлюються готувати домашні страви для захисників? Чи директор торгового дому «РіКОС» батько трьох діток Сергій Бараш те, що спрямовує на підтримку військового підрозділу менеджера підприємства Івана Кузла, який на війні з 2022-го? Бо, як і інші керівники кооперативних організацій, має глибоке усвідомлення: живемо й працюємо завдяки тим, хто ціною власних життів тримає над Україною небо.
- Вибір у нас нині невеликий: ти або на фронті або допомагаєш йому. Приміром, наш колектив із перших днів війни передав авто для потреб фронту, допомагаємо з ремонтами автомобілів, постійно купуємо військові облігації, – каже директор виробничого автотранспортного об’єднання облспоживспілки Микола Оксимчук.
Голова правління Костопільської райспоживспілки Леонтій Безнюк розповідає:
- Цими днями отримав дзвінки вдячності від наших продавчинь із Костополя, Мирного, Данчимоста, Борщівки, чиїм синам і чоловікам ми відправили посилки з нагоди Різдва та Нового року. Людська вдячність додає бажання працювати, в мене тоді неначе крила виростають, – в нотках його голосу відчуваю незрівнянне моральне задоволення. – Уже традиційно на Різдво та Великдень з особливим трепетом готуємо для хлопців домашні гостинці: запечене м’ясо, бочки, ковбаску, печиво, – це роблять наші кулінари й кондитери. В кожну посилку додаємо згущене молоко, цукерки, чай, каву, цигарки. Із надісланих із фронту відео бачимо, як радіють хлопці, що ми про них не забули, і наскільки важлива їм увага, відчуття малої батьківщини, рідної домівки. А для нас не менш важливий оцей емоційний зв’язок із ними.
У кабінеті Леонтія Безнюка багато подяк. Не лише від військових, – а й, приміром, від обласної ради ветеранів. Бо про ветеранів-кооператорів тут завжди піклувалися по-особливому. Вважають, що й нині треба знаходити розумний баланс між допомогою нашим захисникам і тими, хто присвятив себе кооперації: ну як, скажіть, людям вижити на ті більш, ніж скромні, пенсії? Надто – коли немає дітей або ж вони не можуть допомогти батькам.
Взяти колишнього шеф-кухаря ресторану «Кристал» Лесю Пініщук, у якої в 66 років дуже загострилися проблеми з суглобами. Тож придбали для неї візок, – уже легше людині. Та от біда – пані Леся втратила чоловіка. Звісно, кооператори допомогли організувати поминальний обід у ресторані, де ця жінка пропрацювала 45 років. Її вдячності вчорашнім колегам просто не було меж! Бо людям (надто ветеранам) важливе спілкування, вони хочуть поділитися тим, що на душі, цікавляться, як господарюють їхні вчорашні колеги. Тож офіс Костопільської райспоживспілки в центрі міста перетворився на справжній хаб добра: тут кожного вислухають, зрозуміють і за потреби допоможуть. Правління райспоживспілки та керівництво профспілки разом вирішують, скільки коштів кому спрямувати. Але, за великим рахунком, справа не лише в розмірі допомоги: тут намагаються жити й працювати так, щоб не мати докорів совісті перед дітьми та онуками. Аби ті, хто житиме на цій благословенній землі завтра, сказали нашому поколінню: дякуємо, що зберегли для нас Україну.
- Нині в лавах наших захисників 29 працівників споживчої кооперації області. А ще – 99 синів та 75 чоловіків, уже не кажу про братів, племінників, інших родичів кооператорів. Тобто, війна торкнулася вже практично кожної сім’ї. Вдячний колегам за глибоке усвідомлення: ми живемо й працюємо не на мирній території, а в тилу великої війни. І за той поклик небайдужих сердець, який не змовкає і постійно спонукає до добра. Воно наповнює наше життя особливими сенсами. Нехай Господь дарує заступництво всім, хто боронить Україну, і тим, хто наближає перемогу та справедливий мир у тилу. Бажаю нам усім залишатися такою ж дружною згуртованою родиною, як зараз, – каже голова правління споживспілки Петро Бараш.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
На фото: Ярослав Мельник (праворуч) і його бойові нагороди.