27 жовтня – День української писемності та мови
Ці слова Тараса Шевченка чудово передають усю глибинну суть Дня української писемності та мови. Надто сьогодні, коли наше рідне слово також тримає свою передову в боротьбі з ненависним ворогом, який нещадно знищує все українське. Саме тому такої неоціненної ваги набирає для нас власна самоідентифікація.
… Переповнена зала Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу в переддень знакової дати просто-таки вибухнула українськістю. Студенти так щиро й невимушено ділилися мудрим рідним словом, піснею, танцем, що, зізнаюся, дуже хотілося до них долучитися. Почуття вдячності та гордості злилися воєдино. Вдячності нашим захисникам за те, що маємо можливість відчути себе українцями. І гордості за те, що ми – представники незламного народу, яким справедливо захоплюється світ.
Під мудрим керівництвом викладача української мови та літератури Інни Юсин та культорганізатора Галини Шостак студенти підготували справжню сповідь небайдужих душ. Зокрема, перегорнули сторінки історії виникнення нашої писемності: спочатку це була пальмова гілочка, згодом – ієрогліфи. А у 863 році Кирило та Мефодій створили алфавіт. Ось які древні наші витоки!
Їх ревно плекали фундатор сучасної української літературної мови Іван Котляревський, її основоположник Тарас Шевченко, Каменяр Іван Франко (який володів 14-ма мовами, а був закоханий у рідну), незламна поетеса з Волині Леся Українка… Але нашу писемність, мову та культуру російські окупанти знищували й репресували… 270 років поспіль! Щоб нагадати про це, студенти представили скорботний календар: тут і заборони Петра першого, і сумнозвісний Валуєвський циркуляр, і сталінські репресії…
А наша мова відроджувалася, наче Фенікс із попелу. Бо рідне слово передавалося дітям із молоком матері. А Шевченків «Кобзар» за будь-яких часів стояв на покуті в кожній українській хаті. Бо «не вмирає душа наша, не вмирає воля»!
Справді, тільки в нас є 300 тисяч (!) народних пісень; тільки в нас зі слів, що починаються на одну букву алфавіту, можна скласти ціле оповідання, – як-от, приміром, «Самотній сад», що представили студенти. Відчувалося: вони неабияк пишаються, що є носіями української мови й культури. Тож закликають плекати її, наче діамант. Бо це, без перебільшення, мова нашої Перемоги. Нею вважають за честь говорити політики й державні діячі всього світу. А студентів та викладачів Рівненського кооперативного об’єднала пісня «Україна»: учасники дійства виконали її в українських строях та щедро «приправили» жовто-блакитною символікою.
Того ж дня студенти відвідали обласний академічний музично-драматичний театр, де із задоволенням переглянули виставу «Та не однаково мені…» (за творами Тараса Шевченка).
А 27 жовтня спробують власні сили в радіодиктанті національної єдності, який розпочнеться об 11 годині.