Непересічна постать матері польської «Солідарності» українки Анни Валентинович може об’єднувати наші народи й через віки. Це вкотре довела міжнародна конференція «Солідарність народів», що пройшла в стінах Національного університету «Острозька академія» за підтримки канцелярії польського уряду. Йдеться про об’єднання на принципах сучасного прометеїзму, яким обдарували сусіди-поляки від 24 лютого 2022-го, відкривши для українців і двері своїх домівок, і великі щирі серця.
Відповіді ж на виклики, що нині постають перед нашими народами, знаходимо і в історії польсько-українських відносин, і в сучасній геополітиці. Як мінімізувати їх негативний вплив на обидва суспільства, що в переважній більшості прагнуть спільного європейського майбутнього?
Ігор ПАСІЧНИК, ректор Національного університету «Острозька академія», Герой України:
- Щиро радію, що в Україні нині немає виборів, – як не менше радію з того, що в Польщі вони завершилися. Нині говоримо про солідарність у найширшому сенсі цього потужного слова. І знаємо: між нашими народами вона буде завжди, незважаючи на яблука розбрату, які постійно вкидають у наші стосунки. Вони закріплені на генетичному рівні, – тож нікому не під силу їх розірвати. Історія свідчить: коли українці та поляки були розрізненими, з того вигравала росія. І навпаки: коли ми були об’єднані, ми перемагали її. На цих землях, які тоді входили до складу Речі Посполитої, вже в кінці ХУ століття були школи і перша в Східній Європі академія. Тут панував екуменічний демократизм: римо-католики, православні, іудеї, протестанти, – всі жили в мирі й злагоді. Хіба це не приклад солідарності? Українка Анна Валентинович, яка віддала життя за Польщу й поставила інтереси людини праці вище від національності, – приклад солідарності, яка, власне, не має кордонів. Небачена й нечувана солідарність, яку наш народ пам’ятатиме навіки, розпочалася з повномасштабним вторгненням росії. Як під проводом князя Василя-Костянтина Острозького об’єдналися українці, поляки та литовці, щоб розгромити московітів під Оршею в 1514 році, – так і сьогодні під командуванням випускника Острозької академії головнокомандувача Валерія Залужного наші захисники вщент і вже навіки розіб’ють цих зайд.
Валентина РОМАНЮК, українська журналістка:
- Про подібну конференцію я мріяла давно. Відтоді, як перо та мікрофон привели мене до постаті Анни Валентинович. Коли прочитала її автобіографічну книгу «Тінь майбутнього», вирішила перекласти це для українців. Аби якомога більше людей дізналося про нашу землячку, яка, без перебільшення, змінила Польщу. Анна говорила правду про те, що несуть комунізм, більшовизм, диктатура, постійно страждала за цю правду, – але невпинно несла її полякам, поставивши інтереси людини праці вище від національності. Саме тому вона є героїнею обох наших народів, українкою з польською душею, – бо саме такою її зробила геополітика. Це річ складна й підступна, яка безжально ламає людської долі. Сьогодні, коли мені складно, неодмінно згадую Анну. Вона гідна того, щоб про неї говорили значно більше, на різних майданчиках, аби насамперед українці розкривали для себе такі потужні постаті. Бо виходить парадокс: і в Польщі, і в усьому світі про Анну Валентинович знають більше, ніж у нас.
Ян КАРАНДЗЄЙ, соратник Анни Валентинович:
- Після другої світової війни Польща прийняла владу, нав’язану радянськими комуністами. Але поляки постійно прагнули скинути це ярмо: перші сутички були в Гданську вже в 1967 році, потім – 70-ті роки, коли загинуло 45 людей. У 1978-му як супротив комуністичній владі були створені профспілки. Я став членом профспілки на судноверфі в Гданську за рекомендацією Анни Валентинович. Ми розкидали листівки, в яких інформували робітників про долю ув’язнених та про їх власні права, виступали проти агресії совєтів у Афганістані, організовували відзначення патріотичних дат. За це мене звільнили з роботи, – автоматично позбувся й заводської квартири. Тоді мені дала притулок Анна. Затим були ще арешти: ми з нею сиділи в сусідніх камерах і, як могли, підтримували одне одного. Втім, навіть запроваджений у Польщу воєнний стан не стримав прагнення людей до свободи. Коли Лех Валенса пішов на поступки владі й розпорядився завершити страйк, страйковий комітет продовжив непрості переговори з урядом. У центрі переговорної групи стояла Анна Валентинович, яку справедливо нарекли матір’ю «Солідарності»: саме в такому статусі її тепер знає світ. Так, у Польщі були спроби дискредитувати тих, хто стояв біля витоків «Солідарності» – але поки живі ми, свідки тих історичних подій, це не вдасться нікому. Не вдасться й після нас: бо ми разом з Україною назавжди зламаємо хребет авторитаризму. І йтимемо демократичним європейським шляхом розвитку.
Кшиштоф ЯБЛОНКА, історик (Варшава):
- Свого часу я працював у східному департаменті МЗС Польщі. Знаєте, то був момент, коли треба було відмовитися від нашої історичної пам’яті, тобто – від самого себе. Викинувши з підсвідомості ту ж таки Катинь, де в 1940 році радянські спецслужби розстріляли 22,5 тисячі полонених поляків, більшість із яких були офіцерами. Анна Валентинович якось сказала мені: «Ти на своїй посаді служиш нації, а не чиновникам». Ці слова прозвучали, як грім із неба, повернувши мене самому собі. Адже про Катинь тоді ще не писали в жодних дослідженнях. Цю правду передавали вдома від батьків до дітей, – так вона жила в поколіннях поляків. І за цю правду Анна Валентинович загинула разом із політичним керівництвом Польщі 10 квітня 2010 року. Вона змогла зупинити комуністичну навалу, – але не змогла заступити собою катастрофу, яку через 70 років знову вготувала нам росія. Нині солідарність наших народів – тема надактуальна. Гадаю, наступна конференція з цього циклу пройде вже в Польщі. А в Україні постане центр українсько-польського порозуміння імені Анни Валентинович.
Євген МАГДА, директор інституту світової політики:
- Маємо кардинально змінити парадигму польсько-українських відносин.
Новий прометеїзм – концепція спільних дій Польщі та України проти Росії. Вона спирається на прометеїзм 100-річної давнини, спрямований Варшавою на розпад СРСР, проте доопрацьована у відповідності з політичними реаліями сучасного світу. Передбачає, зокрема, залучення партнерів з Балто-Чорноморського регіону для вирішення визначених завдань. Назву 10 основних принципів концепції. Перший – розхитування росії шляхом підтримки національних рухів на її території; другий – формування спільних антиімперських наративів Балто-Чорноморського регіону; третій – узгодження дій України та Польщі в країнах глобального півдня; четвертий – модернізація оборонної промисловості регіону (адже росія нікуди не зникне); п’ятий – зміцнення внутрішньої стійкості через протидію російським фейкам та дезінформації; шостий – посилення енергетичної безпеки регіону (зокрема, через альтернативні джерела); сьомий – розбудова інфраструктурних об’єктів Балто-Чорноморського регіону; восьмий – максимальна дерусифікація освітніх програм через використання регіональних мов; дев’ятий – трансляція успішного польського досвіду євроінтеграції на пострадянський простір; десятий – створення передумов для завершення формування політичних націй в Україні, Білорусі та Молдові. Для України цей процес завершиться перемогою у війні, для Білорусі та Молдови будуть інші сценарії.
Петро КРАЛЮК, професор «Острозької академії»:
- Україна та Польща – не просто сусіди: у різні часи ми перебували і в межах єдиних державних організмів. Саме тому між українцями й поляками більше спільного, ніж ми бачимо та сприймаємо. На жаль, є й стереотипи – антиукраїнські й антипольські – які підступно використовують наші вороги. Приміром, в Україні сильні козацькі стереотипи, – їх не дуже сприймають у Польщі. У книзі «Виникнення козацтва» розповідаю й про козацьких гетьманів, які мали польське походження, згадки про це є в літописах. Чи багато ми про них знаємо? Ні. Українсько-польську історію найчастіше пов’язуємо з Богданом Хмельницьким чи Волинським повстанням 1943 року. А чому постійно звертаємося саме до цих паралелей, які, власне, нас роз’єднують? І забуваємо, скажімо, про гетьмана Івана Виговського, який уклав історичний Гадяцький договір, про випускника Острозької академії Петра Конашевича-Сагайдачного, який успішно завершив Хотинську битву? Про Тадеуша Костюшка, що був свідком заповіту Гальшки Острозької, яка передала кошти на створення академії, в 1579 році? Про письменника та військового діяча Міхала Чайковського, на руках якого помер Адам Міцкевич? Про письменника та етнографа Яна Потоцького, який на початку Х!Х століття заявив, що українці – окремий етнос. Пригадуєте фразу путіна про те, що «українців придумав Ян Потоцький»? Хотілося б, щоб наші інтелектуали працювали саме на об’єднавчому полі, – тоді разом будемо руйнувати стереотипи. Бо допоки наших спільних позитивних героїв не знатимуть в інших країнах, деструктивні сили знаходитимуть приводи для розбрату українців та поляків. Ми не маємо права давати їм такий шанс.
ВИСНОВКИ:
- Солідарність – глибоке поняття, яке в найкращому розумінні маємо спрямувати в майбутнє. Йдеться про спільне європейське майбутнє України та Польщі – держав, які підсилять і одна одну, і ЄС;
- Винести мудрі уроки з історії, щоб не припуститися помилок у взаємних стосунках, – надважливо. Для цього маємо шукати позитив у тих постатях, які об’єднують наші народи. Бо коли ми роз’єднані, з того користаються вороги;
- Створення центру українсько-польського порозуміння, який носитиме ім’я героїні двох народів Анни Валентинович, – цілком на часі. Знаково, що це буде на її малій батьківщині – Рівненщині.
ДОВІДКОВО:
Анна Валентинович (Любчик) народилася 15 серпня 1929 року в селі Сінне (нині Садове) в Гощанській громаді на Рівненщині в багатодітній родині. Через складне матеріальне становище змалку працювала служницею в панів Телесніцьких, з якими виїхала до Польщі в 1943 році. Відтоді зв’язок із родиною обірвався. Анна самостійно здобувала собі місце під сонцем: із звичайної кранівниці вона стала яскравою лідер кою та матір’ю польської «Солідарності».
«Солідарність» – незалежна професійна спілка робітників, створена у вересні 1980 року після страйку робітників на Гданській судноверфі імені Леніна. Приводом став наказ дирекції про звільнення з роботи кранівниці Анни Валентинович, яка була символічною постаттю на всьому Балтійському узбережжі ще з часів першого страйку 1970 року.
Згодом ця профспілка перетворилася на суспільно-політичний рух, що повалив комуністичний режим у Польщі. Це був початок кінця ери комунізму в Центральній та Східній Європі.
Анна Валентинович загинула 10 квітня 2010 року в авіакатастрофі під російським Смоленськом разом із усіма 96-ма пасажирами літака, що прямував на вшанування пам’яті жертв Катинської трагедії. Це була політична, військова та релігійна еліта держави на чолі з Президентом Лехом Качинським.
Інна ОМЕЛЯНЧУК