…Ці пісенні рядки з «Фортеці Бахмут» – наче про нього, її Андрія. Сина продавця магазину із поліського села Соломіївка Галини Люльки. Бо він там, де
«Герої незламних Крут із неба нам сил дають, воду, вогонь і лють»…
Там, де «стіни горять в бою». А наші сталеві захисники – в строю.
«Якби ви тільки чули, як мій Андрій радів, коли вони відбили Андріївку, – село його імені. «Мамо, тату, над Андріївкою український прапор! Попереду – Курдюмівка», зателефонував нам. Скільки ж у нас тоді було спільної радості, вам не передати!» – сказала мені пані Галина.
Андрій Люлька закінчив податкову академію в Ірпені, там жив і працював, одружився. Вони з дружиною дивом змогли вийти з окупованого Ірпеня, коли вже обвалився міст: пригадуєте ці кадри на шпальтах провідних світових видань? Звісно ж, приїхали тоді в Соломіївку.
«Покрутився Андрій день-два, та й каже: мою квартиру в Ірпені окупанти зруйнували, – а я що, на дивані тут лежатиму? І пішов до військкомату. Він в армії не служив, але воєнну науку якось легко засвоював, на марші. Вчився, тренувався, нам особливо нічого не розповідав: усе в нього завжди добре», – каже мама. Після навчань пішов у «гарячі точки» на різних напрямах фронту. Андрій Люлька – штурмовик, еліта українського війська. Сьогодні він уже лейтенант, заступник командира роти третьої окремої штурмової бригади.
«Вперше мав 10 днів відпустки влітку, а тепер ось знову отримав короткий перепочинок. І знаєте, нині він значно веселіший, як улітку: пишається, що звільняє свою землю. Так і сказав: «Мамо, тепер я знайшов себе. Це моє покликання».
Водночас зауважив: на війну не повинні йти хлопці до 25 років, навіть добровільно. Це, сказав, його тверде переконання. Бо вони ще формуються і фізично, й морально. А молодість… вона може штовхнути й на необдумані рішення – як-от, піти на фронт із цікавості. Ні, впевнено каже Андрій: по-перше, штурмові бригади – далеко не для всіх. По-друге, професійна підготовка штурмовика має тривати не менше, ніж півроку.
10 днів удома промайнули, наче один: Андрій уже поїхав до своїх, під Бахмут. Рішучий у своїй люті до ворогів. І водночас упевнений та виважений, – справжній Воїн. Мама дуже пишається сином. І робить усе, від неї залежне, щоб наблизити святу нашу Перемогу.
У магазині, де після закінчення Дубровицької школи-магазину вона працює ось уже незабаром 35 років, пані Галина почувається, наче в другій родині. Так і є: напарниця Жанна Кривулевич – її однокласниця. Отже, є в їхньому міні-колективі є головне – довіра. В селі, де 380 жителів та неабияка конкуренція, мають місячний товарообіг у 400 тисяч! Бо, як то кажуть, кожна на своєму місці!
А ще пані Галина з 2015 року збирає пластикові кришечки та здає їх волонтерам. Каже, щойно тільки почалася АТО, прочитала, що в кришечках є речовина, яку після переробки додають до протезів для наших захисників. Отак, без жодного піару, роблять свою справу українські жінки – воістину золотий фонд споживчої кооперації. Якби могли, кажуть, то запакували б у ті коробки для захисників і рідне небо…
Коли в тебе син на передовій, потрібна неабияка життєва сила. Не знаю, звідки бере її напрочуд привітна й щира Галина Люлька, – але ця сила в неї є. Разом із материнською молитвою вона відводить ворожі кулі від сина та його побратимів. І дарує нам мирні світанки на тому шматочку рідної землі, який кожен із нас називає малою батьківщиною. Із таких малих батьківщин складається велика й непереможна наша Україна.
Галина Люлька мріє, як уже незабаром туристичні маршрути з усього світу проляжуть і до них на Полісся, – а чому б і ні? Каже, їхній церкві в сусідньому Кураші понад триста років, – тепер біля неї банери з портретами тутешніх захисників, що поклали життя за Україну. І навіки вписали свої імена в її новітню історію. Хоче, аби став іще кращим костел Іоанна Хрестителя в Дубровиці, – він бачив на своєму віку ой як багато. Як і саме княже місто, якому вже 1020 років!
…А біля магазину в Соломіївці яскраво квітнуть хризантеми: радують зір привітними вогниками. То палахкотять вогники нашої перемоги.
Ганна МУНЬКО, голова правління Дубровицької райспоживспілки:
- І Галина Люлька, й Жанна Кривулевич працюють у Соломіївці продавцями, скільки й пам’ятаю. Працюють професійно, з індивідуальним підходом до кожного покупця. Отож і мають результат, про який не соромно було розповісти й на обласному семінарі з організації торгівлі непродовольчими товарами. Бачите, оскільки магазин – на трасі, він є нашою візитівкою. Тому на цих продавцях – відповідальність особлива. І вони її мають. І перед тими, хто наближає перемогу в тилу, і перед воїнами. Бо передова щодня проходить через материнське серце пані Ганни… Нині 29 представників кооперативної родини Дубровицької райспоживспілки захищають Україну: двоє з них – це водії зі «Споживача», решта – сини, чоловіки чи брати наших невтомних працівниць. Як можемо, підтримуємо родини: і добрим словом, і коштами на смаколики. Тільки б поверталися наші соколи живими й неушкодженими.
Інна ОМЕЛЯНЧУК