Бухгалтер Рівненської обласної профспілкової організації працівників споживчої кооперації Наталія Конончук каже: коли знаходиш свою «віддушину», – вона не просто тримає тебе в цьому вкрай непростому житті, а й допомагає отримати від нього теплі промінчики задоволення.
Зрозуміла це кілька років тому, коли на певний час залишилася без роботи. Хоча, здавалося б, уміє чимало: кваліфікований бухгалтер та педагог, непогано знає комп’ютер, шиє, упевнено почувається за кермом авто…
І тоді спробувала себе в декорі: восени назбирала з подругою в лісі шишок, гілочок, красивого листя. А вже під Різдво з’явився її перший віночок-оберіг, який прикрасила блискучими іграшками. «Ой, бабусю, це ти зробила?!» – зраділи онуки. Така реакція додала сила та бажання творити.
До того ж, «під рукою» завжди був інтернет – яких тільки майстер-класів звідти не «витягнула»!
«Тож почала додавати до своїх робіт більше сучасного декору, креативу, прискіпливіше обдумувати композиції. А ще в хід пішли і намистинки з колишніх новорічних костюмів, і бісер, і старі ялинкові прикраси та іграшки. Дітвора раділа, а ось чоловік спочатку ставився до мого захоплення скептично. Та якось запитав: а можеш мені на роботу таке зробити? Звісно, я зробила. Тепер ця композиція з’являється в нього на робочому столі вже кілька років поспіль: отаке рукотворне нагадування про Різдво. Щоправда, я її оновлюю, бо ж, так би мовити, технології не стоять на місці: то шишки підфарбую сніжкою, то дзвіночок чи місяць уплету», – розповідає Наталія.
Для батьків виготовила іншу композицію, – з натуральних гілочок ялини та сосни, щоб відчувався запах різдвяних свят. А ось сватів порадувала декором виключно із шишок – краса! Коли збирається в гості, подарунок уже готовий: ви ж помітили, як люди цінують такі роботи? І це не просто мода, – це самовираження українців, бажання знайти противагу буремним будням, які накрили нас усіх, і навіть у ці найкоротші дні року піймати свого «сонячного зайчика». Бо найтемніша ніч таки перед світанком. Перед великим світанком нашої перемоги!
«Коли творити зі світлими думками про щось хороше і вселяти в кожне творіння позитивну енергетику, – все складеться добре. От наш приклад: на початку війни моя дочка з родиною ледь устигли виїхати з окупованого Ірпеня. На вікні залишився новорічний декор – мій подарунок, який, пригадую, творила для них із
особливою любов’ю. Коли діти повернулися, він так і стояв на вікні… І квартира їхня вціліла, – хоча в сусідніх повилітали не лише шибки. От я й думаю: а може, це мій оберіг допоміг? Українці ж бо здавна вірили в обереги. Різдвяний віночок, який був у кожній хаті, – це ж також оберіг, розумієте?»
Розумію… Нині ми цілком свідомо відмовляємося від помпезних новорічних ялинок та витрат, що їх, так би мовити, супроводжують. Виявляється, можна зробити все скромніше і водночас креативніше. Ялинки та сосни, каже Наталія, треба берегти: а ось творити з гілочок, які обрізають лісівники, ніхто не забороняє! Бо традиції ми створюємо самі, – й для цього не потрібно багато грошей, – їх краще спрямувати на допомогу нашим захисникам.
…Різдвяний дзвіночок, що днями з’явився в її робочому кабінеті, вже нагадує про народження Ісуса. Він – зі звичайнісінької пластикової пляшки, яка міцно обтягнута шнурком із мішковини. Плюс цікавий декор (на фото). Стильно, чи не так?
Нині чорний водяний Кролик передає естафету Зеленому дерев’яному Драконові – поважному символові-2024-го, який ось-ось повноцінно вступить у свої права. І хоча він – високосний, віримо: мудрому й розважливому Драконові цілком під силу стати ще й символом миру в Україні. Принаймні, Наталка Конончук уже створила композицію в його улюблених, зелено-жовтих барвах:
«Гадаю, саме Дракон, у рік якого я народилася, допоможе здійснити ще одну мрію – виготовляти різдвяні дідухи. Це потужні обереги українців від діда-прадіда. Уже багато прочитала про них: навіть заготувала колоски із зерном молочної стиглості, знаю, як і в якій кількості їх зв’язувати, у скільки ярусів викладати. І вірю в надпотужну мирну енергетику українського зерна та силу духу мого незламного народу», – додає Наталія.
Інна ОМЕЛЯНЧУК