- Де саме, кажете, несе службу син продавця? На Бахмутському напрямі? Телефонував? Тримають наші фронт? І ви тримайтеся, рідні!
Приблизно так починається кожен день заступника голови правління Рівненської споживспілки голови обласної профспілкової організації працівників споживчої кооперації Миколи Вознюка. Не за посадами, – за неписаним людським обов’язком.
Бо наступні його дзвінки линуть у різні куточки зболеної, але незламної України. Звісно ж, до кооператорів:
- Світлано, як ви? Допомога потрібна? – перепитує в голови правління Криворізької райспоживспілки Світлани Павленко одразу після чергового обстрілу багатостраждального міста…
- Вікторіє, вчора відправив вам посилку: гадаю, все знадобиться. Приїздіть до нас разом із мамою – перезимуєте на Рівненщині, – це вже розмова з головою Херсонської обласної профспілки Вікторією Михальцовою, яка вимушено виїхала з рідного міста. Щоб залишитися в Україні та з Україною.
Унікальне вміння Миколи Борисовича гуртувати людей і допомагати у вирішенні їх проблем, – риса, яка особливо чітко виокремилася після 24 лютого 2022-го. Справжні друзі таки пізнаються в біді… Якими цінними були, приміром, звичайні продуктові набори, що надійшли з Рівненщини на щойно визволену від окупантів Чернігівщину!
Скільки разів із допомогою від правління він відвідав профспілковий санаторій «Горинь», що в Степані, уже й не порахувати. Люди, яких жорстоко вигнала з власних домівок війна, тут зустрічають Миколу Борисовича, як рідного. А споживчу кооперацію асоціюють із добром, – який вимір цього непростого життя може бути глибшим і благороднішим?.. Мабуть, якраз оце живе спілкування і є розрадою у війну. Усю його цінність ми по-справжньому осягнемо лише згодом. Коли переможемо споконвічного підступного ворога.
Нині ж Рівне часто проводжає в останню земну путь наших захисників. Микола Вознюк зазвичай там, на майдані: щоб розділити біль втрат. Бачу, як відгукуються в його серці розповіді священика про кожного героя. І як похапцем змахує сльози, що вихлюпуються з глибоких озерець очей. А потім разом підходимо до інсталяції з портретів полеглих рівнян, знаходимо серед них кооператора Андрія Савіна. Підправляємо припорошені снігом квіти. Болить…
Ось так, тихо й непомітно, підкралася його 70-та зима. Чи думав, що зустрічатиме ювілей у такий буремний для України час? Навряд. …
В юначих 17 Микола Вознюк прийшов у кооперацію учнем електрика на Рівненський комбінат хлібопродуктів. Згодом став студентом кооперативного технікуму, який закінчив на «відмінно». Йому одразу запропонували посаду роз’їзного викладача. Перед молодим фахівцем відкрилася широка палітра споживчої кооперації краю: тож прикипів до неї душею. Паралельно закінчив Львівський торговельно-економічний інститут, почав підійматися кар’єрною драбиною: інструктор із кадрів, начальник відділу кадрової роботи, заступник голови правління. І одночасно – голова обласної профспілкової організації: довіра людей багато важить. До того ж, Микола Борисович – член президії Федерації профспілок області та вже чотири скликання поспіль – член Ради Федерації профспілок України.
«Його слово – вагоме, ініціативи – слушні, а життєвий досвід – безцінний. Бо здобуває його серед людей, у щоденних турботах та клопотах. Тому й має Микола Борисович неабияку повагу в колективі», – сказав, вітаючи ювіляра, голова правління споживспілки Петро Бараш. І вручив йому ряд заслужений високих нагород.
І коли вони пролетіли, ті роки? – чи то мене чи себе питає Микола Борисович. Але за жодним не шкодує: бо досвід, господарський, управлінський та життєвий, якого набув, просто безцінний. «Це зветься воля, витримка і гарт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт», – наче про нього написала Ліна Костенко.
Звісно, доля не завжди підносила Миколі Вознюку приємні сюрпризи. У розпал війни, в 2023-му, він утратив дружину, вірну супутницю в житті. Разом вони виховали доньку Наталку. Зять Олег, який активно волонтерить для ЗСУ, йому за сина. Пишається онукою Дариною, – життя триває!
І Микола Борисович знаходить у ньому «віддушини». Ось він виступає на конференції обласної організації ветеранів, – ось уже в ляльковому театрі на різдвяно-новорічному видовищі для дітей кооператорів із різних куточків області. А тут уже відправляє до благодійного фонду «Крила України» нову партію пластикових кришечок: аби вони якнайшвидше перетворилися на дрони для наших захисників. Словом, щедро дарує добро тим, хто зовсім поруч, і хто далеко від рідних домівок: його, каже, забагато не буває. Із роси й води, ювіляре! Нехай пресвята Богородиця завжди тримає Вас під своїм омофором!
Інна ОМЕЛЯНЧУК