Другокурсниця Рівненського кооперативного економіко-правового фахового коледжу майбутня юристка Аделіна Вівдюк нещодавно здобула почесну «бронзу» в обласному етапі ХХУ! Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.
- За високої конкуренції найобдарованіших студентів та учнів наша Аделіна впевнено продемонструвала глибокі знання. Тож ми щиро її вітаємо. Окрема подяка – викладачці Тамарі Вербило за належну підготовку та внесок у розвиток таланту студентки, – каже виконувачка обов’язків директора коледжу Оксана Белінська.
Сама ж Тамара Вербило, яка в професії вже понад 30 років, додає:
- Оту Божу іскру в студентах бачу з перших днів навчання. Звісно, разом ми її розвиваємо, так би мовити, вдосконалюємо. В тому числі через участь у конкурсах, які допомагають молодим самоствердитися. Скажімо, конкурс імені Петра Яцика – нелегке випробування : це шість завдань із різних розділів мовознавства – тут і орфографія з відповідними змінами в правописі, й синтаксис, і написання твору. Тобто, йдеться про комплексне оцінювання рівня знань. До слова, в березні цього року та ж Аделіна Вівдюк здобула друге місце на У!! Міжнародному конкурсі ессе учнівської та студентської молоді «Мій Шевченко». А її одногрупниця з Ю-21 Вікторія Шевченко – перше: вона поділилася неперевершеними пережитими емоціями. Бо йшлося про особистісне ставлення до Кобзаря через власне світосприйняття. Й обом студенткам це вдалося.
Цікаво, що Аделіна родом із Демидівки, а Вікторія разом із батьками переїхала до Рівного з Луганська.
Ось кілька цитат із твору Вікторії Шевченко «Ти що, праправнучка Шевченка?:
«Скільки себе пам’ятаю, чула це питання. Мені пощастило: помешкання нашої сім’ї було поряд із бронзовим пам’ятником Тарасу Шевченкові в парку Луганська. Саме він став справжнім місцем сили і для мене, й для луганців, які приходили до Кобзаря, – на День народження поета, державні свята, сімейні урочистості. Та 2014-ий став переломним у свідомості дівчинки, яка так любила Шевченківські свята. Моя родина вимушено покинула рідний дім через окупацію й переїхала до невеличкого міста хіміків Рубіжне. Там я пішла до школи. У класі – вишитий портрет Шевченка із поглядом просто в душу. Вірші Кобзаря пройшли зі мною тернистий шлях від першого до дев’ятого класу. Саме завдяки Шевченкові я вперше в житті взялася віршувати сама. Та навіть це невеличке щастя тривало недовго…
В 2022-му знову довелося залишити обжите місце в пошуках нового. Я побачила багато унікальних міст і сіл, які були об’єднані пам’ятниками Кобзарю, вулицями його імені, муралами з його зображенням. Тарас Шевченко став тією ниткою нашої долі, яку неможливо обірвати…
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем’я люте.
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Де б я не була, всюди бачу знайомий образ, який пильно спостерігає за мною і підтримує. Тож на питання, чи я праправнучка Шевченка, тепер відповідаю ствердно: «Так!»
А це цитати з твору Аделіни Вівдюк «Невичерпне джерело»:
« …Особливо важким для мене був час втрати близької людини – рідного брата батька, який загинув, захищаючи від ворога нашу землю. Здавалося, смуток, розгубленість та біль ніколи не відступлять… У ті дні я взяла до рук сімейну реліквію – Шевченків «Кобзар». І його слово почало все глибше проникати в мою душу, даруючи спокій та внутрішню силу. Послання «І мертвим, і живим, і ненародженим» нагадало: й після нашої смерті боротьба не припиняється, – її продовжують нові покоління українців. Отож, навіть у найтемніші моменти є місце для світла та надії:
І забудеться срамотня давняя година,
І оживе добра слава, слава України!
Поема «Кавказ» пронизана болем та безнадією, водночас сповнена рішучості та гордості:
Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Твори Шевченка допомогли не тільки пережити той складний період, але й глибше зрозуміти саму себе. Я усвідомила: з кожної кризи ми можемо вийти ще сильнішими».
Погодьтеся: Шевченко із влучним рідним словом пройшов через кожну клітинку, через кожен нерв студенток. Бо він актуальний і через 200 років. І в цьому його надпотужна магічна сила: для нас, наших дітей та онуків.
І поки є в Україні такі наставники й така молодь, – ми незнищенні. Тож крокуємо й майбуття з вірою, правдою і невмирущим Кобзарем.
Інна ОМЕЛЯНЧУК На фото: Аделіна Вівдюк